Історія
Рахни-Лісівська волость утворена 1912 року у складі:
1921: поселення та волосне управління
За Анатолієм Нагребецьким, 1921 року волвиконкому підпорядковувалися Рахни-Лісові, Сліди, Бушинка, Лопатинці, Стрільники та Юліямпіль. Узимку виконком очолив Григорій Михайлович Дзюба зі Стрільників, попередній голова волревкому. Секретарем став рахнянин Федір Захарович Манзюк: колишній моряк Балтійського флоту, він повернувся додому у квітні 1917 року й надалі працював секретарем місцевих органів влади. Восени 1921 року Дзюбу змінив Данило Трохимович Сільницький, уродженець Цапівки, член КП(б)У з 1919 року.1
Нагребецький датує 10 жовтня 1921 року отримання Ямпільським кримінальним розшуком рапорту свого співробітника з Рахнів-Лісових, де названо цю волость. Це підтримує її зв’язок із ямпільськими установами на той час, але саме по собі не встановлює офіційної повітової належності.2
1923: повітова належність і реорганізація
Постанова ВУЦВК від 31 січня 1923 року прямо відносить волость до вихідного Ямпільського повіту: одну її частину передбачено включити до Вінницького повіту, іншу — до Тульчинського. Поселень цих частин акт не перелічує. Це свідчення належності на час підготовленого поділу, а не доказ незмінної підпорядкованості протягом 1921–1923 років.3
Дотичні справи
| Час | Архівна справа | Назва | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| 1912 | ЦДІАК-442-711-38 | З паперами, що потребують подальшого провадження | Про утв. Рахно-Лісівської волості на арк. 136-140 |
Footnotes
-
Анатолій Нагребецький. Рахни-Лісові — яблунева перлина Поділля. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2014. 512 с. ISBN 978-617-530-053-4. С. 113. Виклад автора; оригінали кадрових документів тут не цитуються безпосередньо. ↩
-
Анатолій Нагребецький. Рахни-Лісові — яблунева перлина Поділля. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2014. С. 112, повідомлення про рапорт та його цитата. Рапорт наведено за цією книгою. ↩
-
ВУЦВК. Про адміністративно-територіяльний поділ Поділля, 31 січня 1923 року // ЗУРРСУУ, 1923, відділ 1, ч. 5, ст. 90, п. 1, підпункти «а», «д», с. 151–154. Цифрова транскрипція видання. ↩