Фото костелу
Мурафа Костьол Безпорочного Зачаття Діви Марії (2016). Neovitaha777
Історія
У довіднику 1913 року костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії в Мурафі наведений у спільному записі про Стару та Нову Мурафу; настоятелем названий ксьондз Віктор Стрончинський.1
Збудований 1627 року як частина комплексу монастиря домініканців (фундація Ядвіги Язловецької-Белжецької). У 1786–1791 роках на місці старого дерев’яного костелу зведено сучасний мурований храм коштом графа Йоахіма Кароля Потоцького. Освячений у 1800 році.
Пам’ятка архітектури національного значення (охоронний номер 020054, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.10.2025 №1348).
Спір за парафіяльну презенту
Бенедикт Хмельовський виступав від імені Войцеха Плотвенського, доктора теології та провінціала руської провінції домініканців, Войцеха Шибенського, лектора теології та суперіора мурафського конвенту, і всієї монастирської спільноти.2
У вінницькій гродській книзі зберігся протест Бенедикта Хмельовського щодо парафіяльного призначення у володінні мурафських домініканців, датований, ймовірно, 6 липня 1770 року. За викладом протесту, Мацей Фразевич понад десяток років перед тим отримав від Гедеона Світецького, тодішнього настоятеля — суперіора мурафського конвенту, презенту на парафію Голинчинців, спадкового володіння монастиря. Хмельовський заявляв, що Фразевич не домігся її затвердження провінціалами, і протестував проти її чинності. У документі також висунуто звинувачення в поведінці, негідній священницького стану; це твердження заявника, а не встановлений судом факт. Наведений уривок не містить рішення про недійсність призначення.2
1770: затримання на вимогу монастиря
Інша скарга в тій самій книзі описує закупівлю горілки для монастиря. За її викладом, пріор Войцех Шибінський дав гроші своїм факторам — мурафським мешканцям Янкелю Іцковичу та Іцку Мошковичу. Вони домовилися з тростянецьким орендарем про купівлю 130 відер горілки, рахуючи кожне відро за 16 кварт королівської міри. Оскільки товар перебував у Дашеві, посередники поїхали туди з монастирським наймитом Стефаном. У скарзі стверджується, що за милю від міста на них напали дашівський орендар Лейзор, його спільник, шляхтичі й козаки: подорожніх били й поранили, відібрали горілку та монастирські гроші, а обох факторів і Стефана ув’язнили. Це виклад звинувачення, а не судове рішення.3
30 червня 1770 року на вимогу мурафських домініканців у замку в Дашеві затримали єврейських орендарів Лейзера та Йоцла, а також місцевих козаків. Возний Марек Жешолянський здійснив цю дію в присутності шляхтичів Казимира Чабановича й Станіслава Комуерського. Дашівський управитель Вольський прийняв арешт і зобов’язався представити затриманих до судового розгляду. 6 липня 1770 року возний подав про це реляцію до вінницьких гродських актів перед Войцехом Ягелловичем, намісником бурграбства Вінницького гроду. Запис не пояснює причини затримання й не містить рішення про винуватість цих людей.4
Обидва записи, можливо, стосуються одного конфлікту: в них фігурують мурафський монастир, Дашів та орендар із близькими формами імені — Лейзор і Лейзер. Проте прочитані уривки прямо не пов’язують скаргу з цим арештом.34
Відповідь іншої сторони подав Антоній Клемент від імені Плятерів, власників Дашівського ключа: Костянтина Людвіка та його дружини Августи з Огінських. Він скаржився на священника Шибінського, весь мурафський конвент і передусім на рідних братів Смецика та Іцка Мошковичів, мешканців Мурафи під замковою або двірською владою. За версією Клемента, брати не розрахувалися з дашівським спільником Лейзором Кушелевичем за спільний майдан, а 130 відер горілки й 70 червоних злотих було затримано для задоволення його претензій. Клемент також стверджував, що Мошковичі користувалися протекцією російського війська як підрядники, а потім вигадали пояснення про закупівлю горілки для монастиря й дістали підтримку домініканців. Конвент він звинувачував у втручанні заради приватного інтересу через арешти та судові процеси. Таким чином, сторони по-різному пояснювали належність товару й грошей та підстави затримання; наведені записи не встановлюють, чию версію визнав суд.5
У ще одній відповіді в тій самій справі переказано інше пояснення належності грошей: нібито 70 червоних злотих на закупівлю горілки призначалися не домініканцям, а управителю Мурафи, поставленому російською владою замість економа Ольшевського. Уривок також називає мурафських євреїв Мошка та Дивида, які залишили дашівському орендареві цю суму й узяли домовлену горілку. Цих осіб не ототожнено з братами Мошковичами з іншої відповіді. Заява про російського управителя та його гроші залишається переказаною у спорі версією, а не незалежним підтвердженням призначення чи власності.6
У цій відповіді є й інший показник закупівлі: мурафські брати Мошковичі — названі в цьому уривку Єком і Шмуйтом — домовилися з Мошком Поберезьким, дашівським мешканцем, про 120 відер горілки по 10 злотих за відро. Це відрізняється від 130 відер у монастирській скарзі та інших місцях відповіді; причини розбіжності записані уривки не пояснюють. Далі згадано звернення орендаря до замкової влади перед дашівським економом Міхалом Вольським і генеральним ревізором Дашівського й Кальницького ключів Міхалом Беродзьким. У розповіді про передання грошей названо вже Мошка й Давида: за викладом відповіді, вони віддали орендареві 70 червоних злотих задля власного звільнення. Їхню тотожність із раніше названими братами цей виклад не встановлює.7
Завершення відповіді описує подію інакше, ніж монастирська скарга: за ним, покупці вивезли 130 відер горілки без розрахунку з Мошком Побереським. Той зі шляхтою та козаками дашівського замку наздогнав їх біля оренди греблі Сороки й забрав горілку як свою власність, стверджуючи, що діяв без насильства та кривди. Це прямо розходиться зі скаргою монастиря про побиття й поранення. Далі у відповіді згадано листовне й особисте клопотання неназваного домініканця в Дашеві від імені мурафського конвенту щодо видачі мурафських євреїв та обіцянку повернути всю суму. Уривок не засвідчує виконання цієї обіцянки чи остаточного звільнення затриманих.8
1799: монастир і училище
Топографічний опис 1799 року характеризує Костел Непорочного зачаття Пресвятої діви Марії як мурований домініканський храм гарної архітектури. При ньому були монастирський будинок і фруктовий сад. У монастирі мешкали 6 ченців та 7 кліриків або учнів закону. У невеликому училищі при костелі навчалося до 15 юнаків: викладали початки наук, арифметику, короткий курс фізики, політичну й священну історію, географію, французьку, латинську, німецьку та російську мови.9
Фундушних володінь у самому містечку монастир не мав. Дохід надходив із двох сіл, наданих у вічне володіння вдовою Белжецькою: Ксьондзівки та Долинчинців. Ю. В. Легун, редактор видання топографічного опису 2017 року, у примітці припускає, що під Долинчинцями маються на увазі Голинчинці. Інших записаних грошових сум за монастирем опис не зазначає. В іншій примітці до цього видання фундаторку ототожнено з Ядвіґою Язловецькою, дружиною ротмістра Анджея Белжецького, якій на початку XVII століття належала Стара Мурафа; за цією приміткою, 1624 року вона запросила сюди домініканців, які заснували монастир.9
Заїзд біля монастиря
Праворуч від монастирських будівель у Мурафі, біля огорожі, стояв заїзд для прочан. За описом В. Лукіна, А. Соколової та Б. Хаймовича, будівля мала наскрізний проїзд на заднє подвір’я; обабіч розміщувалися житло господаря, шинок, кухня й господарські приміщення, далі — стайня. Кімнати для постояльців містилися в мансарді, а цоколь і підвали використовували як склади. Автори повідомляють, що після закриття монастиря 1845 року заїзд орендував єврей-шинкар, імені якого не названо.10
ЕСУ датує заїзд початком XIX століття й зазначає, що він мав статус пам’ятки архітектури та стояв до 1997 року. Книжковий опис пов’язує його знесення 1997 року з реконструкцією монастирських будівель; ту саму дату знесення подає подорожній нарис «Мурафа». Це датування за опублікованими викладами; документа про знесення вони тут не наводять.1112
Парафія
- Містечко Стара Мурафа
- Містечко Нова Мурафа
- сільце Адамівка (нині частина Малої Деребчинки)
- село Вознівці
- містечко Джурин
- село Деребчин
- село Довжок (Мурафський)
- село Заячківка
- село Зведенівка
- село Клекотина
- село Михайлівка (Мурафська)
- сільце Пацьорова (нині Мальовниче)
- село Семенівка (Джуринська)
- село Слобода-Мурафська
- село Юліямпіль
- передмістя Травна
- село Пеньківка (Мурафська)
- село Попелівка (нині частина Зведенівки)
- село Тарасівка (Станіславчицька)
- село Федорівка (Мурафська)
- село Голинчинці
- село Сапіжанка
- сільце Юхимівка
Метричні книги
Сповідні розписи
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1857-1860 | ВКМ-11196-Д965 | ||
| 1862 | ВКМ-11196-Д963 | ||
| 1866-1869 | ВКМ-11196-Д966 | ||
| 1879-1880 | ВКМ-11196-Д969 | ||
| 1884 | ВКМ-11196-Д967 | ||
| 1887 | ВКМ-11196-Д968 | ||
| 1892 | ВКМ-11196-Д974 | ||
| 1894 | ВКМ-11196-Д986 | ||
| 1895-1898 | ВКМ-11196-Д944 | ||
| 1898-1900 | ВКМ-11196-Д975 | ||
| 1900 | ВКМ-11196-Д964 | ||
| 190?-1905 | ВКМ-11196-Д987 | ||
| 1904-1905 | ВКМ-11196-Д976 | ||
| 1906-1907 | ВКМ-11196-Д946 | ||
| 1911-1913 | ВКМ-11196-Д961 | ||
| 1914-1916 | ВКМ-11196-Д985 | ||
| 1916-1917 | ВКМ-11196-Д957 |
Дошлюбні обшуки
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1872-1875 | ВКМ-11196-Д978 | ||
| 1875-1878 | ВКМ-11196-Д980 | ||
| 1878-1882 | ВКМ-11196-Д982 | ||
| 1882-1886 | ВКМ-11196-Д945 | ||
| 1891-1897 | ВКМ-11196-Д942 | ||
| 1902-1906 | ВКМ-11196-Д973 | ||
| 1910-1913 | ВКМ-11196-Д943 | ||
| 1913-1918 | ВКМ-11196-Д962 |
Списки осіб, що прийняли католицтво
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1905-1934 | ВКМ-11196-Д977 |
Дотичні справи
| Час | Архівна справа | Назва | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| 1847 | ДАХмО-685-1-31 | Про пошкодження в будівлі Мурафського Домініканського монастиря від назвичайного граду | ВікіДжерела | |
| 1847-1848 | ДАХмО-685-1-82 | Про висилку в Мурафу священників Пилевича, Малиновського, Славинського | ВікіДжерела | |
| 1865-1875 | ДАХмО-315-1-1640 | Справа про перехід селянки м. Мурафи Ямпільського повіту Зелінської М.П. з православного віросповідання в католицизм. | FamilySearch | Чорноострів, Браїлів, Шпиків |
| 1867 | ЦДІАК-442-817-102 | Щодо подання Подільського губернатора про виконання в Мурафському костелі польської патріотичної мелодії. | ||
| 1908-1913 | ЦДІАК-442-858-180 | Листування з подільським губернатором щодо перевірки відомостей, повідомлених у газеті “Русскоє знамя”, про відмову настоятеля костела в м. Мурафі Ямпільського п. Подільської губ. Стрончинського ховати селянина Форманюка Ф., що перебував у шлюбі з православною. |
Footnotes
-
Весь Юго-Западный край / упорядник М. В. Довнар-Запольський; за ред. А. І. Ярошевича. Київ: видання товариства Фіш і Вольсов, 1913. С. 1073, спільний запис про Нову та Стару Мурафу; слайд 1143. ↩
-
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 482; скан
0044_0001_0005_0484.jpg, права сторінка, збірка зображень. Уривок від слів про отримання Мацеєм Фразевичем презенти до підпису Бенедикта Хмельовського. Публікація акта 819 дає навігаційний локатор; наведений тут зміст спирається на читання рукописного уривка. ↩ ↩2 -
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 470–470 зв.; скани
0044_0001_0005_0472.jpg, права сторінка, від слів про потребу монастиря закупити горілку до кінця сторінки, та0044_0001_0005_0473.jpg, ліва сторінка, перші чотири рядки; збірка зображень. Публікація Марціна Коваля, акт 803. У цьому записі настоятеля названо Войцехом Шибінським, пріором; у протесті щодо парафіяльної презенти — Войцехом Шибенським, суперіором. Тотожність цих осіб тут не встановлено. ↩ ↩2 -
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 482 зв.; скан
0044_0001_0005_0485.jpg, ліва сторінка, збірка зображень. Реляція від 6 липня 1770 року про дію 30 червня; маргінальний номер 803. У публікації Марціна Коваля має номер 820. ↩ ↩2 -
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 575 зв.; скан
0044_0001_0005_0578.jpg, ліва сторінка, від представлення Антонія Клемента до його підпису; збірка зображень. Публікація Марціна Коваля, акт 919. Ім’я першого брата передано за читанням рукопису як Смецик. Іцка з цієї відповіді не ототожнено з фактором Іцком Мошковичем лише за збігом імені. Прізвище Лейзора в цьому читанні має дві форми: Кунетович і Кушелевич. Суму 70 червоних злотих наведено як твердження цієї сторони, без доповнення неповного читання суми в монастирській скарзі. ↩ -
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 531 зв. — 532; скан
0044_0001_0005_0534.jpg, друга половина лівої сторінки та початок правої; збірка зображень. Публікація Марціна Коваля, акт 863. Імена Єко й Шмуйто та прізвище Беродзький передано за читанням цього уривка; іншими формами з публікації їх не замінено. ↩ -
ЦДІАК України, ф. 44, оп. 1, спр. 5, арк. 532; скан
0044_0001_0005_0534.jpg, права сторінка, від повторної згадки 130 відер до обіцянки повернути всю суму; збірка зображень. Публікація Марціна Коваля, акт 863. Форму Побереський збережено за читанням цього уривка, на відміну від Поберезький у попередньому. Відстань переслідування за непевним словом не визначено; особу, яка пообіцяла повернення суми, не уточнено здогадом. ↩ -
Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 209–210. ↩ ↩2
-
В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 217–218, розділ про архітектуру Мурафи; PDF-сторінки 109–110. Опрацьовано локальний OCR Apple Vision; машинне читання не звірене людиною. ↩
-
В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 218, абзац про знесення та підпис іл. 126; PDF-сторінка 110. Примітка 43 на с. 629 (PDF-сторінка 315) відсилає до матеріалів експедиції 1998 року в колекції авторів; ці матеріали окремо не опрацьовані. Опрацьовано локальний OCR Apple Vision; машинне читання не звірене людиною. ↩
-
С. В. Партека. Мурафа // Енциклопедія Сучасної України. Т. 22. 2020. Прикінцева частина основного тексту, речення про заїзд; Мурафа // Andy Travel Club. 21.01.2019. Абзац про заїзд праворуч від монастирських будівель. ↩
Мурафа Костьол Безпорочного Зачаття Діви Марії (2016).