Єврейське товариство Нової Мурафи — громада, перепис якої 1806 року охоплював містечко й підвідомчі кагалу села.

Рання згадка громади

Відповідь № 45 збірника «איתן האזרחי» містить згадку про звернення Бара щодо Мурафи в середині XVII століття. Вона не встановлює тотожності тодішньої громади з пізнішим товариством Нової Мурафи або її поділу зі Старою Мурафою.1

Торгівля й молитовні будинки у довіднику 1913 року

Спільний запис про Стару та Нову Мурафу в довіднику 1913 року називає чотири єврейські молитовні будинки, без розподілу між двома частинами містечка. Повний поіменний перелік підприємців і місцевих установ наведений у статті про Мурафу. Віросповідання окремих підприємців запис не вказує, тому його не можна визначити лише за їхніми іменами.2

Історія

Рабин Ісраель, син Меїра, та договір 1825 року

За історичним путівником В. Лукіна, А. Соколової та Б. Хаймовича, 1825 року Єврейське товариство Нової Мурафи уклало договір із рабином Ісраелем, сином Меїра. Документ визначав доходи рабина й голови рабинського суду: поряд зі звичайними зборами, зокрема за розлучення, громада встановлювала додаткові надходження від м’ясного податку та продажу солі й свічок.3

Від відкупу такси, яку редактор цитованого видання пояснює як податок на м’ясо, рабинові мали передавати 15 рублів щороку. Продаж солі мав приносити ще 20 рублів, свічок — 15. Дохід від свічок на той час забрала власниця містечка: якщо вона повернула б його рабинові, він знову одержував би ці кошти від продажу; інакше громада зобов’язувалася виплачувати 15 рублів зі своєї каси. Разом ці окремо визначені надходження мали становити 50 рублів на рік. Договір установлює зобов’язання, але наведений уривок не засвідчує їхнього виконання чи повернення доходу власницею.3

Путівник також повідомляє, що громада зверталася до Ісраеля з Ружина по згоду на призначення Ісраеля, сина Меїра, своїм рабином. Точного року звернення й відповіді Ісраеля з Ружина цей виклад не наводить. Про хасидські зв’язки Мурафи та інших духовних діячів див. статтю про Мурафу.4

Загиблі в липні 1919 року

Відомість, складена 2 грудня 1921 року, називає мешканців Нової Мурафи Кельмана Лейбова Каплуна, 24-річного коваля, та Вольфа Хаїмова Бельфера, 50-річного торговця. За свідченнями очевидців, обох убили петлюрівці прикладами на вулиці 16 липня 1919 року; місцем поховання зазначена братська могила. Повний перелік і підсумок документа наведено у статті про Мурафу.5

Позов 1735 року про вбивства євреїв

Позов від 6 липня 1735 року викладає звинувачення у вбивствах і пограбуванні євреїв Мурахви, зокрема Ашора, Лейбової та вдови Носонихи з дітьми, а також у руйнуванні десяти єврейських будинків. Документ розрізняє дві власницькі половини містечка, але не встановлює їхньої відповідності територіям пізніших Нової та Старої громад; тому належність потерпілих саме до Новомурафської громади не доведена. Персональні згадки й обставини викладено у статті про Мурафу. Це позов, який ще передбачає доведення звинувачень, а не судовий вирок.6

Відомості XIX–XX століть

У повідомленні про громадське фінансування 1925 року шохетом Мурафи названий Лейб-Іцхак Генеліс. Виклад не уточнює, до Нової чи Старої громади належала його посада; про збір коштів і оренду бійні див. статтю про Мурафу.7

За дослідженням Анатолія Хаєша, розпорядженням Подільського губернського правління від 30 травня 1863 року одну синагогу Нової Мурафи визнали зайвою та заборонили її ремонт і відновлення. Це обмеження не означало негайного закриття; подальшу долю саме цієї синагоги наведені автором відомості не встановлюють.8

За історичним путівником, 1853 року громада Нової Мурафи налічувала 529 прихожан, а її рабином був Вольф Шнидер. Для громади Старої Мурафи видання окремо наводить 613 прихожан; ці показники стосуються громад, а не всього населення двох поселень.9

За топографічним описом 1799 року в Новій Мурафі була дерев’яна єврейська школа. Євреї були записані в міщани; більшість заробляла шинкуванням. Серед ремісників названі 4 кравці, 2 пекарі, 2 шевці, а також по одному кушніру, ґудзикарю, бондарю або обручнику, пергаментнику, цирульнику й пивовару.10

На 1925 рік у Новій Мурафі було 41 єврейське господарство та 214 єврейських мешканців (Національні меншості на Україні (реєстр селищ)/Подільська губерня).

Облік 1765 року

У реєстрі подушного податку від 1 лютого 1765 року для Нової Мурафи записано 221 особу і 90 будинків. У цьому документі Нова Мурафа має 221 особу й 90 будинків, Стара — 115 і 49; у пізнішому вебвикладі ці показники розподілені між частинами Мурафи навпаки.11 Спільний облік Мурафського ключа охоплював також джуринську громаду.12

Територія

Переписи та ревізії

РокиАрхівна справаПосиланняПримітка
1806ДАХмО-225-1д-503ВікіДжерелаПерепис кагалу від 30 квітня; євреї обох статей, які бажали бути міщанами. Вступ — PDF-сторінка 175.

Перепис Новомурафського кагалу датований 30 квітня 1806 року. Його подали старшини Іося Міхеліов син Горвець, Берко Іцков син Левіяш, Товель Пенкасов син Душкянт і Рувин Маіорков син Каплан. До його охоплення вступ зараховує Нову Мурафу та села Федорівку, Єфимівку, Пацерову, Дольжок і Капістирин; тут також ідеться про євреїв обох статей, які бажали належати до міщанського стану. У вступі укладачі посилалися на положення про євреїв від 9 грудня 1804 року. Назви сіл тут передано за документом; їхня відповідність сучасним поселенням потребує окремого встановлення. Вступ окреслює охоплення списку, але сам по собі не доводить повноти обліку населення. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 175)

Метричні книги

РокиАрхівна справаПосиланняПримітка
1838ДАХмО-227-1-3084ВікіДжерелаПідшивка
1839ДАХмО-227-1-3635ВікіДжерелаПідшивка. Див. р. 365
1841ДАХмО-227-1-3834ВікіДжерелаПідшивка
1842ДАХмО-227-1-4088ВікіДжерелаПідшивка. Див. р. 184
1844ДАХмО-277-1-149ВікіДжерелаПідшивка, народження
1845ДАХмО-227-6д-33ВікіДжерелаПідшивка
1846ДАХмО-227-2д-325ВікіДжерела
1848ДАХмО-227-1-7536ВікіДжерела
1849ДАХмО-227-1-8023ВікіДжерела
1851ДАХмО-227-2-493ВікіДжерела
1852ДАХмО-227-2д-630ВікіДжерелаСмерть
1852ДАХмО-227-2д-631ВікіДжерелаШлюб
1852ДАХмО-227-2д-654ВікіДжерелаРозлучення
1852ДАХмО-227-2д-655ВікіДжерелаНародження

Дотичні справи

ЧасАрхівна справаНазваПосилання
1854ДАХмО-315-1-1409Справа про хрещення за православним віросповіданням незаконно народженої дитини Андрія, Срулевої М. с. Мурафа Ямпільського повітуFamilySearch

Footnotes

  1. Бенціон Кац. לקורות היהודים ברוסיא פולין וליטא, 1899. Електронна публікація проєкту Бен-Єгуда, розділ VI, підрозділ А, пункт 5, цитата з відповіді № 45 збірника איתן האזרחי. Поділу громади на Стару й Нову Мурафу цитований уривок не описує. ↩

  2. Весь Юго-Западный край / упорядник М. В. Довнар-Запольський; за ред. А. І. Ярошевича. Київ: видання товариства Фіш і Вольсов, 1913. С. 1073, спільний запис про Нову та Стару Мурафу; слайд 1143. ↩

  3. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 213; PDF-сторінка 107. Цитата договору 1825 року, прим. 21: Асаф, Derekh Hamalkhut…, с. 267, 410, прим. 96. Договір наведено за путівником; оригінал окремо не перевірено. Пояснення такси як податку на м’ясо належить редакторові цитованого видання. ↩ ↩2

  4. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 214; PDF-сторінка 108, прим. 23: Асаф, Derekh Hamalkhut…, с. 126, 267, 410. Повідомлення про звернення громади наведено за путівником. ↩

  5. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 5, PDF-сторінка 9, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, записи №51–52. ↩

  6. Архив Юго-западной России. Ч. 3: Акты о гайдамаках (1700–1768). Т. III. Київ, 1876. Акт LXXXI, с. 154–156; PDF-сторінки 285–287. ↩

  7. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 216; PDF-сторінка 109. Примітка 35 на с. 629 відсилає до Emes, 28 серпня 1925 року; газетного оригіналу окремо не перевірено. ↩

  8. Анатолій Хаєш. «Борьба евреев Подолии за право общественного богослужения», абзац перед таблицею 1, таблиця 2, примітка xii. Автор посилається на РДІА, ф. 821, оп. 8, спр. 36, арк. 153 зв.; архівний оригінал окремо не перевірено. ↩

  9. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Выпуск 2: Подолия. Санкт-Петербург: А. Гершт, 2000. С. 214, абзац про рабинів і чисельність громад 1853 року; PDF-сторінка 108. ↩

  10. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 213–214; також примітки редактора. ↩

  11. «Мурафа», вебвиклад за 100 еврейских местечек Украины: Подолия, вип. 2, 2000; абзац про перепис 1765 року. ↩

  12. Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 197–198, PDF-сторінки 487–488; реєстри Нової і Старої Мурафи та засвідчення. ↩