Калинівка (Шаргородська) — село, історія якого пов’язана з Шаргородським монастирем: тут був базиліанський осередок, а згодом село належало православній обителі.
Історія
1744
За Беатою Лоренс, у червні 1744 року Никифора Гобчинського скерували до Шаргорода як вікарія й професора новозаснованої базиліанської школи в Калинівці. Дослідниця припускає її початок у першій половині 1740-х років і можливий парафіяльний характер; точну дату відкриття та перенесення до міста ця згадка не встановлює. Про ранніх викладачів і подальше навчання — у статті про Шаргородський монастир.1
1749–1752
За дослідженням Беати Лоренс, базиліан із Калинівки переніс до Шаргорода Станіслав Любомирський. Актом від 13 січня 1749 року він передав їм церкву Івана Предтечі з притулком, а актами 1751–1754 років — будинок навпроти неї. 12 листопада 1752 року Любомирський підписав у Рівному фундаційний акт, який підпорядковував Калинівський монастир Шаргородському. Ці дати розмежовують надання приміщень у місті й оформлення відносин між двома осередками; точної дати фізичного переселення ченців цей виклад не встановлює (Bazylianie prowincji koronnej w latach 1743–1780, 2014, с. 187, прим. 9).
У наведеному нижче описі 1901 року переселення датовано 1748 роком. Лоренс наводить дату акта про передання церкви — 1749 рік; без окремого свідчення про саме переселення ототожнювати ці дві події не слід.
1799
У топографічному описі Калинівку названо селом, що належало Шаргородському Свято-Миколаївському чоловічому монастирю. Зазначено, що монастиреві вона дісталася від базиліан, яким її було надано фундушем полоцького воєводи Сосновського з умовою заснувати й утримувати училище для юнацтва в тому містечку. Село лежало на косогорах біля невеликого болотистого озерця й було оточене молодим лісом. У маєтку був невеликий дерев’яний панський будинок із кількома звичайними плодовими деревами; нижче будинку, біля болотистого ставу, — невелика корчма. На річці Лозовій працював невеликий борошномельний млин на два постави. У невеликій пасіці було 132 вулики, але після посухи попереднього року роїння не було.
У господарстві монастирського двору, за описом, було не більш як 27 голів великої рогатої худоби й 38 овець. Молоко та інші продукти часом ішли на утримання ченців, духовних і консисторських осіб та прислуги в Шаргороді. За три версти праворуч від села, за лісом, був невеликий хутір з одним двором, де монастирська худоба паслася, а для неї заготовляли сіно. Піддані були хліборобами й нічого не платили монастиреві. Щороку вони відробляли два дні на тиждень, а взимку — один. У лісах росли переважно осики, дуби, берези й верби, мало придатні для будівництва; струмок у маєтку був надто маловодний для млина. Ґрунт був піщаним, місцями — придатною для обробітку глиною; шар родючого чорнозему перевищував аршин, а придатного для будівництва каменю поблизу було мало. Опис нараховує 44 підданські двори, 200 чоловічих і 199 жіночих душ. (Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти, за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с. ISBN 978-966-924-616-5. С. 188.)
На 1828 рік не подали документів на підтвердження шляхетства такі шляхтичі (ДАВіО-177-1-1208_63):
- Єдлінський Іван Степанів
- Камінський Яків Іллів
- Умінський Юзеф Антонів
На 1850 рік у Калинівці було державних селян: 263 чоловіки, 272 жінки (ДАВіО-177-1-1182а).
14 червня 1856 року Межовий департамент Сенату видав указ № 1740 у справі про землі й межі між державними селами Калинівкою та Плебанівкою і приватним селом Івашківцями. У викладі справи зазначено, що провадження почалося 1836 року на вимогу єпархіального начальства; Калинівка тоді належала Шаргородському монастирю, а згодом перейшла до державного відомства. Суперечка Калинівки з власником Івашківців Дембицьким стосувалася лугу у верхів’ї Івашківського ставу, острова посеред ставу та вирубування лісу на вільховому лузі.2
Обидві сторони подали опис меж 1783 року, складений за розпорядженням тодішнього власника Сосновського під час передачі Калинівки духовенству. У ньому межу визначали природними урочищами — річкою Лозуватою та ставом. Дембицький додатково подав опис 1752 року, за яким Калинівська межа не охоплювала берега річки та сінокосів із порослю. Повітовий суд узяв за основу цей давніший опис і присудив спірні луг, острів та нанос землі Дембицькому; Подільська цивільна палата підтримала це рішення. Натомість Палата державних маєтностей і начальник губернії наполягали на описі 1783 року.3
Межовий департамент Сенату постановив затвердити межі за природними урочищами, названими в описі 1783 року. Для виконання належало надіслати укази Подільській цивільній палаті й Палаті державних маєтностей та повернути першій провадження з планами. Точного положення цієї межі на сучасній карті наведений опис не встановлює.4
За обкладинкою, справу вела Подільська духовна консисторія, 4-й стіл: її розпочали 20 жовтня 1855 року й закінчили 8 серпня 1856 року; вона містить 18 аркушів.5
Колишнє державне село на річці Тепличці.
Дворів 126, мешканців 724.
Православна церква, ярмарка.
Калинівка с. – розташоване на плоскогір’ї, біля незначного струмка, який колись у селі був загачений.
Зі причтовою садибою межує ліс, що належить Шаргородському монастирю; тут же за селом є невеликий так званий Калинівський став зі млином, що також є власністю Шаргородського монастиря.
Місцевість здорова; ґрунт – суглинисто-піщаний.
Тут, у Калинівці, здавна був православний монастир, котрий під час воєн XVII ст. перестав існувати. У 1718 році власник Шаргорода Александр Конецпольський відновив монастир і ввів до нього базиліан. У 1748 р. бализіанський монастир був переведений Станіславом Любомирським до Шаргорода.
Після приєднання Поділля до Росії та перетворенням Шаргородського базиліанського монастиря на православний, К. була подарована Шаргородському православному монастирю, а 1842 р. надійшла до сфери Палати державної власності.
Нині населення К. складається суто зі православних селян-малоросів, числом 447 ч. і 426 ж., котрі займаються землеробством, а також ремеслами: ткацьким, теслярським, столярним, чобітним і кушнірським; чимало селян прямує на заробітки до Бессарабської губ. або сусідніх економій.
1904
У списку запасних нижніх чинів Шаргородської волості під рубрикою «с Калиновки» наведено:
- Барбелюк Мойсей Петров
- Крымка Емельян Авксентиев (холост)
- Когут Стефан Евфимиев
Продовження на ст. 93:
- Перевертах Леонтий Романов
- Павловский Василий Герасимов (холост)
- Студоляк Сафроний Леонтиев
- Студоляк Онисим Кириллов
- Флентюк Дионисий Семенов
(ДАХмО-121-1-606, продовження на ст. 93)
1905
Під рубрикою «с. Калиновка» у відомостях про сімейства запасних нижніх чинів, призваних на дійсну службу в березні 1905 року, для Калинівки на ст. 359–361 наведено такі імена:
- Мойсей Петрво Барбелюк
- Емельян Авксентиев Крымка (холост)
- Стефан Евфимиев Когут
- Леонтий Романов Перевертах
- Василий Герасимов Павловский (холост)
- Сафроний Леонтиев Студоляк (холост)
- Онисим Кириллов Студоляк (холост)
- Дионисий Семенов Флинтюк
Ці імена вже трапляються у списку 1904 року вище; тут вони наведені в окремій рубриці за березень 1905 року. Записи також містять докладні відомості про дружин, дітей і майно призваних (ДАХмО-121-1-606, ст. 359–361).
1925 — сільрада за районуванням 1923 року
У довіднику Населені місця Поділля (1925) Калинівка записана у складі Калинівської сільради Шаргородського району (рядок 110501). Колонка сільрад позначена за районуванням 1923 року; основу видання становлять описи районів на 1 січня 1924 року, опрацьовані в адміністративних межах на 1 січня 1925 року. Це свідчення післяреформеної належності села, а не окремий акт його передачі саме 1923 року (друк. с. 246; передмова, с. V–IX).
Реєстратори
- православним – Церква Святого Онуфрія
- католикам – у Шаргороді Костел Святого Флоріана
Переписи та ревізії
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1811 | ДАВіО-177-1-1097 | Сергій Фазульянов - Google Drive | Ревізька казка, духовні селяни |
| 1834 | ДАВіО-177-1-1150 | Сергій Фазульянов - Google Drive | Підшивка, див. 12. Ревізька казка, селяни |
| 1858 | ДАВіО-177-1-1199 | Сергій Фазульянов - Google Drive | Підшивка, див. 1284 Ревізькі казки, військові |
| 1858 | ДАВіО-177-1-1199 | Сергій Фазульянов - Google Drive | Підшивка, див. 1284. Ревізькі казки, військові. |
| 1888 | ДАВіО-331-1-10 | Посімейний список селян, відставних солдатів та їхніх синів с. Калинівки; 52 арк. (опис ДАВіО, ф. 331, оп. 1). ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6). | |
| ДАВіО-331-1-19 | Люстраційний список с. Калинівки Шаргородської волості; 10 арк. (опис ДАВіО, ф. 331, оп. 1). ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6). |
Дотичні справи
| Час | Архівна справа | Назва | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| 1833-1858? | ДАВіО-472-1-275 | Справа про встановлення меж між селами Калинівкою, Плебанівкою й Івашківцями | ||
| 1853 | ЦДІАК-442-1-11163 | Справа про випадання граду в сс. Плебанівці та Калинівці Могилівського п. і с. Супруньківцях Ушицького п. Подільської губ. та надання допомоги селянам, що постраждали від нього. | ||
| 1855-1856 | ДАХмО-315-1-4384 | Справа про встановлення межі між земельними ділянками Шаргородського монастиря та селами Івашківці та Калинівкою | FamilySearch | |
| 1914-1915 | ДАХмО-234-1-11569 | Щодо прохання селянина Мельника В.Н. про видачу позики на купівлю 5 дес. 83 саж. землі при с. Калинівка в селянина Васютіна К.Д. |
Footnotes
-
Беата Лоренс. Bazylianie prowincji koronnej w latach 1743–1780. Ряшів: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2014. С. 315, прим. 33 (PDF 316). Повідомлення про призначення авторка наводить за ЛННБ, ф. 3, од. зб. 436, арк. 39 зв. ↩
-
ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 4384, арк. 14–15, кадри 15–16. Копія указу Межового департаменту Сенату від 14 червня 1856 року № 1740. ↩
-
ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 4384, арк. 15 зв.–17, кадри 17–18. Копія указу Межового департаменту Сенату від 14 червня 1856 року № 1740. ↩
-
ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 4384, арк. 17 зв.–18, кадр 19. Копія сенатського рішення про межі. ↩
-
ДАХмО, ф. 315, оп. 1, спр. 4384, обкладинка, кадр 1. Справа про встановлення межі між земельними ділянками Шаргородського монастиря та селами Івашківці й Калинівка, 20 жовтня 1855 — 8 серпня 1856 року, 18 арк. ↩