Figure

Шаргород 1872 року, літографія. Antykwariat

Історія

1579

Польський король Стефан Баторій, за рекомендацією коронного канцлера Яна Замойського, наказав заснувати замок з містечком між р. Ковбасною та Мурафою – “Шарий град”. Назву він нібито отримав від св. Флоріана Шарого, якому був присвячений зведений Замойським у містечку костел. (П.Є.В. (1863) № 14)

1588

Шаргород отримав Маґдебурзьке право та герб: св. Флоріан тримає в правій руці стрілу з трьома луками, а в лівій – ємність з водою, що гасить пожежу. (П.Є.В. (1863) № 14)

Замок став причиною дипломатичного скандалу, адже Польща та Туреччина домовилися не будувати укріплень на кордонах одне одного; шляхом підкупу вдалося переконати турків, що Шаргород збудований приватною особою для захисту від козаків (П.Є.В. (1863) № 14).

Середина XVII століття — звернення громади

Бенціон Кац наводить із відповіді № 45 збірника איתן האזרחי повідомлення Меїра Зака: попереднього тижня представники єврейської громади Шаргорода звернулися щодо особи, яку автор називає донощиком і звинувачує в неправдивих обвинуваченнях. Далі згадано окреме звернення громади Бара щодо Мурафи. Кац відносить відповідь до 5408 року єврейського календаря, тобто 1647–1648 років. Уривок не називає шаргородського донощика й не повідомляє результату звернення.1

1648

В історичному нарисі 1863 року захоплення Шаргорода козаками 1648 року й розміщення залоги пов’язано з полковником Ганжею.2 Натомість Електронна єврейська енциклопедія приписує захоплення міста наприкінці липня загонам Максима Кривоноса й повідомляє про знищення єврейської громади.3

У мартирологу Шмуеля Файвіша бен Натана Файтеля «טיט היון» шаргородський запис називає близько трьохсот заможних домогосподарів, які навчалися вдень і вночі, та повідомляє про загибель усіх них. Це число домогосподарів не визначає кількості всіх загиблих мешканців із сім’ями. Запис також не називає точної дати й командира; його узагальнення не встановлює поіменно долі кожного члена громади.4

У плачі про Немирів серед убитих згадано Шломо, голову рабинського суду й керівника єшиви шаргородської громади. Ця згадка стосується немирівського епізоду, а не липневого нападу на Шаргород.5

Путівник Даміана Новака повідомляє про порятунок шаргородського рабина Яакова Еліягу, який утік до Бучача. Це окремий пізніший виклад, що не встановлює загального числа вцілілих.6

1649

Поляки, порушивши перемир’я, напали на Шаргород (П.Є.В. (1863) № 14).

1651

Українські козаки під проводом полковника Нечая відібрали в поляків Шаргород. Того ж року Шаргород знову постраждав від польського нападу (П.Є.В. (1863) № 14).

1653

Кримськотатарське військо стояло обозом під Шаргородом (П.Є.В. (1863) № 14).

1654

Поляки зайняли Шаргород і пограбували його; також у Шаргороді та околицях розташовувався польський обоз (П.Є.В. (1863) № 14).

1672

Шаргород перейшов під владу Туреччини; турки називали його Кучук-Стамбул (“малий Стамбул”) (П.Є.В. (1863) № 14).

1675

Козаки безуспішно штурмували Шаргород; турки схопили полковника Морозенка, катували та вбили (П.Є.В. (1863) № 14).

1699

Шаргород, вкупі зі своїми укріпленнями, мечетями, фонтанами та величезними садами азійського стилю, повернувся до рук Польщі внаслідок Карловецького трактату (П.Є.В. (1863) № 14).

Перша половина XVIII століття — опис Юста Юля

Данський посланник Юст Юль описав Шаргород як місто, колись оточене мурами, де ще стояло багато великих мурованих церков і монастирів, проте розорених і занедбаних. Путівник «100 еврейских местечек Украины» наводить цей опис у контексті інтенсивного заселення Шаргорода євреями в першій половині XVIII століття. Власне цитата про Шаргород характеризує забудову та її стан; чисельності населення вона не подає.7

1749–1752

Публікація 1865 року пов’язує заснування базиліанського монастиря в Шаргороді й навчання юнацтва з 1752 роком.8 За дослідженням Беати Лоренс, акт Станіслава Любомирського від 13 січня 1749 року вже зобов’язував базиліан вести школу в місті, а 12 листопада 1752 року було оформлено підпорядкування Калинівського монастиря Шаргородському. Освітня діяльність пов’язаного з містом осередку мала ранішу передісторію: в червні 1744 року Никифора Гобчинського призначили професором новозаснованої школи в Калинівці. Ці відомості розмежовують ранню школу й фундаційне оформлення монастиря; точної дати перенесення школи до міста вони не встановлюють. Докладніше про викладачів і навчальні заклади — у статті про Шаргородський монастир.9

1768

Запорожець-гайдамака Іван Чуприна з 60 поплічниками напав на шаргород, закатував батька тамтешнього чесника Нурського та пограбував його (П.Є.В. (1863) № 14).

1776

Один з Любомирських програв Шаргород у карти своєму придворному пану Сосновському; пізніше дочка воєводи Сосновського, вийшовши заміж за князя Любомирського, знову отримала в посаг Шаргород (П.Є.В. (1863) № 14).

1794

Після приєднання Шаргорода до Російської імперії базиліанський монастир перетворили на православний першокласний монастир; про його історію та духовні школи — у статті про Шаргородський Свято-Миколаївський монастир (П.Є.В. (1863) № 14, П.Є.В. (1865) № 20).

1799

За топографічним описом 1799 року, Шаргород належав княгині Любомирській і лежав на пологому схилі ліворуч від Мурашки, біля впадіння Ковбасної. Гребля утворювала великий став. У містечку був великий двоповерховий мурований панський будинок; ще зберігалися частина дерев’яної оборонної стіни та троє воріт.10

Торгівля зосереджувалася у 74 крамницях: 36 мурованих і 38 малих. Окремих щорічних ярмарків не було; торги відбувалися кожні два тижні, а також в інші дні. Товари привозили переважно з Бердичева. Торгували молдавською та галицькою сіллю, поліським і волинським дьогтем та дерев’яним посудом, худобою, кіньми, місцевими сільськогосподарськими продуктами, шкірами, медом, воском і особливо овечою вовною. У крамницях були тканини, цукор, кава, бакалія, прянощі, дерев’яні та залізні дрібні вироби. Двоє купців закуповували по 200 і більше голів великої рогатої худоби та переганяли її до Пруссії в сезон пасовищного корму.10

На Мурашці працював мурований борошняний млин із чотирма поставами та просотолочнею; зрідка виготовляли й перлову крупу для маєткового господарства. Діяли три єврейські винокурні по два котли. Цегельню заснували для будівництва запланованої винокурні на 12 великих англійських котлів. На невеликому ручному мідноковальському підприємстві троє єврейських робітників ремонтували й виготовляли невеликі котли з готової листової угорської міді. Окремого шкіряного заводу не було: прості шкіри виробляли чоботарі, яких опис загалом нараховує 50.10

Серед єврейських ремісників названо 15 кравців, 8 чоботарів, 2 сріблярів, 3 кушнірів, мідника, 2 склярів, 10 пекарів, 2 олов’яників і годинникаря. Серед селян були ткач, 5 мулярів, 5 овчинників, сиром’ятник, килимар, 2 столярі, 3 теслі, бондар, слюсар, гребінник, коновал, решетар, музикант, 2 різники та 6 пекарів. Ремісники сплачували чинш від 4 до 12 злотих і в робочу пору також обробляли землю. Постійно мешкали німці — слюсарі, столяр і коновал.10

Містечкові піддані сплачували оброк від 4 до 12 злотих. У селах маєтку переважала панщина: протягом трьох чвертей року працювали по два дні на тиждень, у літню чверть — по три. Піші, поєдинкові й парові господарства додатково платили відповідно 3, 6 і 12 злотих та привозили по два вози дров до панського дому. Шляхта платила від 24 злотих за поєдинкове господарство; шляхта й піддані на чинші влітку відробляли по 24 дні. Жінки здавали пряжу, по курці та по чотири яйця; полотно віддавали ткати ткачам. Рибу зі ставу — зокрема великих коропів — віддавали на відкуп, іноді спускаючи став лише раз на два-три роки; за такий спуск платили 5000 злотих. Через малу кількість лісу смоли й поташу не виробляли, але приїжджі поліські майстри за домовленістю випалювали березовий дьоготь.10

Облік населення подає при панському домі 12 чоловіків і 2 жінок шляхетського стану; окремо шляхти — 12 дворів, 43 чоловіків і 30 жінок. Католицького духовенства зазначено 2 двори й 3 чоловіків, духовенства грецького обряду — 17 чоловіків і 2 жінок. Німців було 1 двір, 4 чоловіків і 7 жінок; вільних мешканців — 2 двори, 11 чоловіків і 9 жінок; підданих — 177 дворів, 443 чоловіків і 481 жінка. Відомості про єврейське населення — у статті про єврейську громаду.10

Опис 1799 року називає Шаргородськими хуторами розсіяні навколо містечка поселення підданих — вихідців із-за кордону, які селилися по одній родині в різних місцях. Через таку розпорошеність укладачі не подали опису їхнього розташування. Після абзаців про Теклівку та хутори наведено 5 шляхетських дворів із 25 чоловіками та 26 жінками й 32 двори підданих зі 118 чоловіками та 102 жінками. Належність цих чисел неясна: уривок не дає змоги визначити, чи вони стосуються Теклівки, хуторів або обох поселень разом.11

У характеристиці володіння на с. 224–225 ґрунти описано як переважно глинисті, перемішані з чорноземом, шар якого біля поверхні сягав пів аршина, а подекуди й більше. У низинах глина залягала на кілька сажнів углиб, проте виготовлена з неї цегла часто розсипалася під час сушіння. Основу пагорбів здебільшого становив вапняк, який випалювали на вапно для потреб маєткового господарства.12

Через володіння протікали Мурашка, Лозова й Ковбасна. У спекотну суху пору Мурашка поза загатами мала не більш як 2 аршини завширшки й пів аршина завглибшки, навесні — сажень завширшки й аршин завглибшки. Лозова влітку мала 3 аршини завширшки й пів аршина завглибшки, навесні — 2 сажні завширшки й півтора аршина завглибшки; її русло було кам’янистим. Ковбасна в найбільшу спеку майже пересихала. Береги річок були переважно низькими й земляними. Водилися щуки, лини, окуні, плітки, карасі та пічкурі; у Лозовій і ставках було багато коропів, траплялися й раки.12

Найкраще родили озимі жито й пшениця; ярі жито й пшениця, коноплі та льон — посередньо, а гречка, горох і сочевиця — гірше. Кавунів виростало багато, але вони були дрібними. У самому містечку сад був лише при монастирі; на передмістях у деяких підданих росли груші, яблуні, сливи, черешні й вишні. У лісах володіння росли дуби, граби, ясени, явори, липи, осики, клени, берези й зрідка дерен; дуби та граби сягали до 6 сажнів заввишки й аршина завтовшки.12

Власник, піддані та шляхта мали невеликі пасіки, які потерпіли від посухи попереднього року. Єврейські торговці скуповували мед бочками по 32 гарнці — у добрий рік по 6 червінців — для виготовлення питного меду. Віск купували по 6 злотих за око, тобто 3 фунти, і вивозили переважно до Бердичева, Бреслава та інших закордонних місць. Худобу тримали в невеликій кількості для власного споживання й господарських потреб. Вівчарство обмежували брак пасовищ і мала прибутковість; за оцінкою опису, десять місцевих овець давали молока не більше, ніж одна корова із середнім надоєм. Виробленого в маєтковому господарстві масла та інших продуктів не вистачало для власних потреб.12

За описом Озаринців 1799 року, пиво для споживання в цьому містечку купували, зокрема, у Шаргороді та інших містечках, оскільки власної пивоварні в Озаринцях не було.13

Датування нового єврейського кладовища 1799 роком

За путівником «100 еврейских местечек Украины», нове єврейське кладовище Шаргорода відкрили 1799 року за Ковбасною, на землях Гибалівки, оскільки на старому, оточеному міською забудовою, забракло місця. Імовірно, йому відповідає ділянка, яку сучасний каталог ESJF називає старим кладовищем і також датує 1799 роком. Розрізнення цієї ділянки, найдавнішого кладовища в центрі й сусіднього кладовища 1950-х років розглянуто у статті про єврейську громаду.14

Близько 1800 року — родові списки дворян

У родових списках дворян Ямпільського повіту згадане поселення Шаргород та наведені нижче родини. Тут записи умовно віднесено до часу близько 1800 року: справа не датована, на обкладинці зазначено лише «не раніше 1800 року». Вік подано на час запису; точного року укладення це датування не встановлює.15

  • Ян Бродецький, син Міхала, 60 років, одружений із Параскою Міровською. Сини: Якуб — 30 років, одружений із Вікторією Надаховською; Стефан — 24, одружений із Тересою Ясінською, їхній син Ян — 1; Базилій — 18, Міхал — 16. Дочка Ліліанна — 15. Записаний у подушній казці. У цій родинній групі також названо двоюрідного брата по батьківській лінії Лукаша, сина Гжегожа, 30 років, одруженого з Юстиною Кучиревською; у графі дітей зазначено, що їх немає. Чиїм саме двоюрідним братом він був у цій групі, запис не уточнює. Лукаш теж записаний у подушній казці Шаргорода.16

  • Александр Буярський, син Анджея, 53 років, одружений із Маріанною Радковською. Діти: Теодор — 25 років, одружений зі Станішевською; Антоній — 22; Ян — 15; Ян — 9; Маріанна — 3; Тереса — 12. Двох Янів у списку збережено окремо. Його рідний брат Теодор — 57 років, одружений із Зофією Вояковською; діти Павел — 27, одружений із Зофією Кшижановською, Шимон — 22, Томаш — 15, Маріанна — 10. Діти Павела: Ян — 1 рік і Текля — 3. Обидві родини мешкали в Шаргороді.17

  • Міхал Добжанський, син Яна, 36 років, одружений із Маріанною Петровською; дочка Маріанна — 2 роки. У записі зазначено, що він був унтерофіцером польського війська й звільнений зі служби.18

  • Томаш Долановський, син Мацея, 50 років, одружений із Маріанною Малецькою; сини Мацей — 20 років, Каєтан — 18, Юзеф — 16.19

  • Базилій Доковський, син Костянтина, 42 років, одружений із Маріанною Пясецькою. Його рідні брати: Марцін — 46 років, Міхал — 24, Тимофеуш — 18; усі троє неодружені. Місце групи — Шаргород; короткі заперечні службові поля без заголовків колонок не розгорнуто.20

  • Якуб Ґраневський, син Пентелемона, 114 років, одружений із Євдокією Далченковою. Незвичний вік збережено за записом. Серед дітей названо Теодора, 42 років, одруженого з Катажиною; Габріеля, 9 років, Олексія, 2 років, і Міхала, 31 року, одруженого з Ксенією. У родині Міхала виписані Еразм — 3 роки, Марія — 9, Анна — 8, а також Томаш, 22 років, неодружений; місце Томаша в поколіннях за наявним читанням неясне. Далі названо рідного брата Міколая, 70 років, одруженого з Євдокією; під ним — Теодор, одружений із Катажиною, число 37 без однозначної прив’язки до одного з подружжя, дочка Теодосія — 5. Наступний Міхал, 80 років, удівець, із сином Феліксом, 25 років; зв’язок цього запису з попереднім прочитаний непевно. Також Ігнацій, син Стефана, 40 років, одружений із Пракседою, дочка Єфросинія, без віку. Віднесення цих осіб до групи не встановлює всіх неоднозначних родинних зв’язків. Поле місця називає містечко Шаргород та подушний облік; непевне продовження не розгорнуто. Біля частини імен дружин стоїть означення «працьовита», не встановлене прізвище.21

  • Юзеф Янецький, син Казимира, 56 років, одружений з Еленою Хержевською; діти Адам — 6 років, Текля — 16, Юстина — 4, Маріанна — 2.22

  • Ян Кшижановський, син Гжегожа, 40 років, одружений із Яковицькою; син Гжегож — 6 років. Його рідні брати: Александр — 36 років, одружений із Шозтаковською, сини Давид — 10 років, Пйотр — 7, Антоній — 3; Максим — 32 роки, неодружений. Родина записана на Шаргородських хуторах; точного розташування хуторів цей витяг не встановлює.23

  • Міколай Кшижановський, 39 років, означений «із неофітів», одружений зі Стефановською; дочки Марія — 4 роки, Барбара — 2. Означення не встановлює конкретних обставин чи часу навернення й не є ім’ям батька.23

  • Ян Калуський, син Антонія, 60 років, одружений із Чернелівицьковою; сини Якуб — 25 років, Єнджей — 23. Майнове поле згадує довічний ґрант від княгині-воєводини за заслуги; частина її іменування нерозібрана, тому особу надавачки не встановлено.23

  • Людвік Кшивицький, син Пйотра, 40 років, одружений з Опацькою; син Томаш — 2 роки, дочка Тереса — 4. Діти від першої дружини Горлековської: Бартломей — 20 років, Вавжинець — 20, Юзеф — 15, Мацей — 12, Ян — 10. Двох старших синів із однаковим віком не ототожнювали й не визначали близнюками. Його рідний брат Юзеф — 50 років, одружений із Бркевичівною (форма прізвища в читанні нерозгорнута); сини Каспер — 11 років, Войцех — 2, дочки Юстина — 14, Магдалена — 9, Маріанна — без зазначення віку. Обидва брати мешкали у Шаргороді.24

  • Базилій Канасольський, син Міхала, 40 років, одружений із Чоловською; сини Антоній — 15 років, Міхал — 9, Базилій — 8, Гжегож — 3, Павел — 2. Прізвище передано за читанням без ототожнення з іншими схожими родами.25

  • Александр Кшижановський, син Теодора, 47 років, одружений із Міровською; дочки Францішка — 13 років, Марія — 8, Анна — 5.25

  • Теодор Ленчицький, син Теодора, 76 років, записаний у подушних казках Шаргорода. Він — дядько по батькові Яна Ленчицького, сина Яна, записаного окремо в Княжій на чинші. У шлюбному полі є нерозібране іменування Тарногродницький, яке не розгорнуто в ім’я дружини. Далі названі Леон — 24 роки, Танасій — 18, Лаврентій — 12, без однозначного визначення ступеня споріднення. Від померлого сина Базилія — сини Шимон, 5 років, та Пйотр, 3 років, тобто онуки Теодора. Повне облікове формулювання не встановлює додаткового станового статусу.26

  • Ян, син Анджея, 50 років, одружений із Зузанною Янковською.27

  • Ян Маліцький, син Яна, 45 років, одружений із Праксетою Шостаковою; сини Міхал — 12 років, Гжегож — 9, Міколай — 3, дочки Марія — 13, Реґіна — 7. Його рідний брат Анджей — 30 років, неодружений.28

  • Юзеф Міровський, син Міхала, 34 років, удівець, мав дочку Катажину, 4 років. Його рідні брати: Якуб, 50 років, одружений з Анастасією, означеною як міщанка, син Базилій — 14; Гжегож, 40 років, одружений з Яґнішкою Драгомирською, дочка Марія — 10. Родини мешкали на чинші.28

  • Якуб Рибчевський, син Шимона, 40 років, одружений із Марією Стодольською; дочка Марія — 10 років. Рідний брат Матеуш — 25 років, одружений із Зофією Гусаковською; проживання брата тут само ймовірне за спільним родинним записом.29

  • Міколай Штефановський, син Марціна, 45 років, одружений із Барбарою Ґтолекожоєвською; сини Матеуш — 18 років і Павел — 6, дочки Розалія — 16, Вікторія — 15, Анна — 11. Мешкав на чинші; хорунжий російського війська, мав паспорт.30

  • Юзеф Шуліцький, син Базилія, 76 років, одружений із Маріанною Побйовською; сини Станіслав — 18 років і Казимир — 15.30

  • Юзеф Стонєський, син Якуба, 76 років, одружений із Катажиною Станкевич; сини Ігнацій — 9 років, Юзеф — 8, Валентій — 4, дочка Текля — 14.31

  • Базилій Шостаковський, син Теодора, 30 років, одружений з Оляною Осташевською. Його рідні брати Антоній — 28 років, Гжегож — 25 і Ян — 16, неодружені. Вони мешкали на чинші на Шаргородських хуторах. Їхній дядько по батьковій лінії Якуб, син Базилія, 50 років, одружений із Маріанною Зґорською, мав сина Міхала, 7 років; теж записаний на Шаргородських хуторах, але умову чиншу для нього окремо не повторено. Точне розташування хуторів не встановлено.31

  • Габріель Волопановський, син Яна, 31 року, одружений із Теклею Коссовською. Записаний у Шаргороді; пояснення його ролі при казці прочитане непевно. Рідні брати: Гжегож — 34 роки, одружений із Юліанною Волкозовичівною, дочки Анна — 5 і Катажина — 3, унійний священник; Ян — 29, неодружений, присяжний землемір. Місце для братів окремо не повторене, тому їхній зв’язок із містечком визначається родинним записом, а не встановленою тут парафією чи посадою.32

  • У Шаргородському передмісті, названому Губалівкою (Гибалівка), записаний Ігнацій Войсович, син Антонія, 62 років, одружений із Розалією Ольшевською; діти Вавжинець — 18 років і Маріанна — 11. Його рідний брат Габріель Вонсович — 40 років, одружений з Анною Кірницькою, мешкав на чинші у Шаргородському передмісті; був рядовим, відставний.33

  • Марцін Вибрановський, син Ігнація, 47 років, одружений з Анною Рутковською; дочки Юстина — 20 років і Оксана — 12. Його рідний брат Ян — 37 років, одружений із Надарією Мілуновською; діти Анджей — 3, Фрасина — 12, Настка — 13, Параска — 10 і Зофія — 8; дві останні дочки записані у продовженні. Рідний брат Стефан — 34 роки, одружений із Марією Качуровською. Родини мешкали в Шаргороді й були записані в подушних казках.34

  • Ян Войцеховський, 25 років, одружений з Анною Мєдзінською, Гжегож, 15 років, і Юзеф, 30 років, одружений із Маріанною (прізвище не прочитане), мешкали в Шаргороді. Вони записані як рідні брати Казимира Войцеховського, сина Якуба, 40 років, із Мовчанів; родину Казимира тут не наведено. Ще один брат Войцех, 20 років, одружений із Томашевською, мешкав на чинші в Косах; це окрема місцева прив’язка.35

  • Прокіп Заморський, син Теодора, 46 років, одружений із Марією Балицькою; сини Базилій — 12 років і Юзеф — 10, дочка Францішка — 4. Мешкав на чинші.36

  • Ян Затуський (читання прізвища непевне), син Юзефа, 56 років, одружений із Тересою Зелінською; сини Базилій — 20 років, Якуб — 17 і Фелікс — 12. Мешкав на чинші. Далі названі Стефан, син Яна, 45 років, одружений із Ядвігою Вітвицькою, син Базилій — 12, та Ян, син Яна, 30 років, одружений з Анною Лотковською, дочки Анна — 6 і Марія — 10. Вони теж записані в Шаргороді; заголовок споріднення та слово перед другим Яном прочитані непевно, тому точного зв’язку і спільного прізвища для всієї групи не встановлено.37

1802 — родина Злотковських

У списку дворян за 1802 рік Шаргород названо місцем проживання Павела Злотковського, 22 роки, та його брата Стефана, 12 років. Обидва записані неодруженими, без дітей, рангу й душ, облікованих за останньою ревізією; у графі служби — «у жодній». Їхній батько Станіслав, син Яна Злотковського, мешкав у Лозовій Могилівського повіту. Його дружина — Магдалена, дочка Яна Свінціцького, 36 років; у тому самому родинному записі названі син Ксаверій, півтора року, та дочки Агата, 18 років, і Текля, 4 роки. Шаргород у цьому записі належить до Ямпільського повіту; проживання батька в Лозовій не означає, що всі його діти мешкали разом із ним.38

1828

На 1828 рік не подали документів на підтвердження шляхетства такі шляхтичі (ДАВіО-177-1-1208_63):

  • Бенет Станіслав Гнатів
  • Гейнднер Леонард Леонардів
  • Гловацький Іван Томашів
  • Коблянський Матвій Мартинів
  • (передмістя) Маєвський Степан Антонів
  • Сосноський Мартин Станіславів
  • Скульський Йосип Щепанів
  • Чирановський Бенедикт Андріїв
  • Якобовський Осип Вікентіїв

1834

У 1834 році (ДАВіО-177-1-1155) нараховано по ревізії євреїв 326 чоловіків і 373 жінки.

1835 — спадкові дворяни

Іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року містить такі відомості про мешканців Шаргорода та їхні родини. Дати при записах стосуються внесення до родословних книг або названих визначень і свідоцтв, а не встановленого початку проживання в поселенні. Якщо не зазначено іншої губернії, частина книги належить Подільській губернії. Це вибірка записів, а не перепис усіх мешканців.

  • Генрик Станіславів та Іван Станіславів Бенети записані разом у містечку. Це близькі родичі, ймовірно брати; у графі володіння — нічим не володіють. VI частина, 10.04.1823.39

  • Костянтин Андріїв Білинський із сином Сергієм та Михайло Григоріїв Білинський; нічим не володіють. VI частина, 25.10.1802 і 27.09.1832.40

  • Антон Олександрів Боярський із сином Василієм; його брат Іван із синами Іосифом і Григорієм. Томаш Теодорів Боярський із синами Петром і Шимоном; сини його неназваного рідного брата — два Івани. Окремо названий Іван Павлів Боярський. Нічим не володіють; I частина, 23.10.1816. Двох синів-тезок не ототожнено.41

  • Гвідон Атанасіїв Витковський, колезький реєстратор. Записаний у I частині родословної книги Волинської губернії 11.03.1803.42

  • Іосиф Казимирів Войцеховський із сином Францишеком; його двоюрідні брати Іван і Шимон, сини Матвія. Нічим не володіють; I частина, 14.05.1818.43

  • Францишек Євстафіїв Волосевич із сином Філіпом; нічим не володіє. I частина, 17.12.1802 і 19.09.1832.44

  • Андрій Іванів Вибрановський із сином Томашем та двоюрідним братом Стефаном Ігнатійовичем; нічим не володіє. VI частина, 20.12.1802.45

  • Ігнатій Антонів Гушкевич із сином Едмундом. Володіє частиною Степанок Літинського повіту, у якій обліковано 2 селянські душі. Зазначені визначення Волинського дворянського зібрання від 11.08.1816 та свідоцтво того самого зібрання №1657 від 05.10.1832, видане з I частини.46

  • Михайло Андріїв Галковський; нічим не володіє. I частина, 13.12.1802.47

  • Томаш Іванів Гарасимович у містечку нічим не володіє. У тому самому записі Миколай Іванів із синами Владиславом та Івоникієм і братами Іваном та Філіппом мешкає в Конатківцях, а Григорій Антонів із сином Іваном — у Попівцях, на власній землі. I частина, за визначенням Дворянського депутатського зібрання від 18.06.1818.48

  • Данило Гоствицький, записаний з іменною формулою «Данило Євстафіїв Францишків двох імен»; його син Яків, титулярний радник, та Якові сини Іосиф, Трифон і Михайло. Нічим не володіє; I частина, 20.12.1811. Послідовність складників іменної формули збережено.49

  • Юзефа Горчинська, Іванова дочка; нічим не володіє. I частина, 18.08.1817.50

  • Іван Іванів Добржанський із сином Іваном; нічим не володіє. I частина, 20.11.1802 і 16.11.1832.51

  • Францишек Францишків Доманський; нічим не володіє. I частина, 23.07.1823.52

  • Матеуш Юзефів Езерський із сином Станіславом; нічим не володіє. I частина, 02.07.1817.53

  • Іван Онуфріїв Жураковський із сином Василієм та його рідний брат Леон із сином Лукашем. У тому самому записі Григорій Іосифів із рідним братом Іваном мешкають у Лозовій. I частина, 17.12.1802 і 25.11.1832.54

  • Іосиф Олександр Вікентіїв Зверковський — одна особа з двома іменами — володіє хутором Милерівкою. Число селянських душ у наявному читанні не зазначене. I частина, 21.05.1825. Цей запис сам собою не встановлює відповідності хутора сучасній Грелівці.55

  • Анна Зверковська, дочка Вікентія; нічим не володіє. I частина, 23.05.1825.56

  • Теодор Гавриїлів Ільницький та його брати Ксенофонт і Олександр; нічим не володіє. I частина, 15.05.1818.57

  • Томаш Григоріїв Камінський із сином Григорієм та племінником Василієм, сином уже померлого рідного брата Романа. Нічим не володіє; VI частина, 25.08.1820 і 27.07.1827.58

  • Матвій Іосифів Качинський. Інші групи цього запису розподілені між Сербами, Воєводчинцями та Людвиківкою: Юльян Петрів із синами Іваном і Михайлом та рідними братами Феліксом, Вікентієм, Костянтином і Робертом — у Сербах; Феліксові сини — Вавржинець і Марцін. Антон Андріїв — у Воєводчинцях; Флиоріян Іванів із синами Іваном і Петром та Станіслав Петрів — у Людвиківці. Спільно зазначено, що нічим не володіють; VI частина, 19.12.1802 і 17.10.1832. Споріднення між цими окремими групами в записі не назване.59

  • Домінік Миколай Наполеон Клопотовський, Петрів син — одна особа з трьома іменами; нічим не володіє. VI частина за визначеннями Білостоцького дворянського зібрання від 24.11.1816 та Подільського від 08.11.1832.60

  • Петро Матвіїв Кобилянський та його брат Войцех; нічим не володіє. I частина, 20.07.1823.61

  • Іван Людвиків Крживицький із сином Генриком; Томаш Людвиків, Петро Людвиків, Камер (?) Іосифів та Войцех Іосифів Крживицькі. Читання імені Камер непевне. Нічим не володіють; I частина за визначенням Дворянського зібрання від 04.11.1802. Спільне по батькові без прямого родинного формулювання не встановлює братерства.62

  • Фелікс Андріїв Кршемінський із сином Яковом; Іосиф Андріїв у тому самому записі мешкає в Могилеві. Нічим не володіють; I частина, 04.02.1819 і 09.12.1832.63

  • Ігнатій Марків Линевич із синами Олександром, Іваном та Андрієм; нічим не володіє. VI частина за визначеннями Волинського депутатського зібрання від 11.12.1802, 30.12.1803 і 24.12.1804.64

  • Якуб Василів Левицький, онук Михайла, та його рідний брат Феодор; нічим не володіє. I частина, 25.07.1817.65

  • Леон Малоцький, син Еліяша Якова — батька з двома іменами; нічим не володіє. I частина, 08.11.1802.66

  • Владислав Іосифів Массановський із сином Калікстом; нічим не володіє. I частина, 15.12.1816.67

  • Павло Іванів Павловський із сином Стефаном. В інших місцях цього запису: Андрій Матвіїв — у Яришеві; Станіслав Іванів із рідним братом Вікентієм — у Плебанівці; Іван Томашів із синами Іллею і Григорієм та його брат Ігнатій із сином Юфтимом — у Кричанівці. Нічим не володіють; I частина, 04.11.1802 і 16.12.1832.68

  • Гаспер Миколаїв Патковський; нічим не володіє. VI частина, 16.08.1829.69

  • Іван Регульський, син Антона Лаврентія — батька з двома іменами, та його рідний брат Еразм. Окремо названий Іосиф Регульський, син Антонія Лаврентія двох імен. Нічим не володіє; I частина, 1802 рік і 03.12.1832.70

  • Казимир Іванів Свідерський із сином Іваном Непомуценом; ім’я сина складене. Нічим не володіють; I частина, 20.12.1802.71

  • Олексій Стефанів Солтис. Миколай Стефанів із сином Іваном та Онуфрій Корниліїв у тому самому записі мешкають у Карцмазові. Нічим не володіють; I частина, 09.08.1817.72

  • Іван Марцинів Сопруновський; нічим не володіє. VI частина, 1802 рік і 09.12.1832.73

  • Якуб Седлецький, син Броніслава, із синами Каролем і Миколаєм; Вавржинець Гавриїлів Седлецький із братами Клеменсом і Миколаєм. Нічим не володіють; I частина, 09.12.1802.74

  • Олександр Іосифів Цандер та його рідний брат Гавриїл; нічим не володіють. I частина, 23.09.1803.75

  • Адам Матвіїв Чарнецький із синами Каролем, Миколаєм та Іосифом; сини Миколая — Вікентій і Гілярій. Нічим не володіють; I частина, 17.08.1817.76

  • Єлисавета Янковська з Левандовських, вдова Григорія Іванова Янковського, чиновника рухомого магазейну; про чоловіка також наведена згадка 1828 року; сини Осип Францишек, Інокентій Ян та Гілярій Горгіяш Францишек — кожен зі складеним ім’ям. Нічим не володіє; I частина, 18.11.1802. Згадка 1828 року не є датою смерті чоловіка.77

  • У передмісті Ковбасна названо Михайла Янова Бистрижицького із синами Антонієм та Іваном, його рідного брата Павла із синами Іваном і Петром. Нічим не володіє; I частина, 17.05.1819.78

  • У тому самому передмісті Ковбасна записаний Станіслав Іванів Статкевич із сином Піусом; нічим не володіє. I частина, 04.12.1802. Відповідність цього передмістя пізнішому присілку Ковбасна при Гибалівці потребує окремого встановлення.79

1842

У 1842 році (ДАВіО-177-1-1168) власники мали селян:

  • Любомирський Генрик 251

1850

На 1850 рік у Шаргороді князеві Генріху Осиповому Любомирському належало селян: 241 чоловік, 240 жінок (ДАВіО-177-1-1182а).

1858

На 1858 рік власник – Роман Євстафіїв Сангушко.

1863

Містом досі володіли Любомирські (П.Є.В. (1863) № 14).

Спір Мошка Рабиновича з монастирем

Міщанин Шаргорода Мошко Шліомович Рабинович позивався до Шаргородського православного монастиря про 3000 рублів сріблом збитків за знесений будинок. За його заявою, 1864 року він почав будівництво на поміщицькій землі, за 22 сажні від монастирської огорожі; акт від 21 травня, складений архітекторським помічником Бетхером, приставом та управителем маєтку Запольським, визнавав його законним. Позивач стверджував, що після скарг монастиря генерал-губернатор Анненков наказав знести будинок і поліція розібрала його до основи у вересні. Він оцінював витрати на будівництво у 2000 рублів, неодержаний дохід — у 700, а найм житла для сім’ї — у 300 рублів. Ці обставини наведені з позиції позивача.80

Судовий виклад справи від 12 лютого 1871 року уточнює, що Запольський відвів ділянку від імені поміщика Сангушка. Під час огляду за участі ієромонаха Олександра та понятих Бетхер, пристав і Запольський визнали будівництво допустимим; Рабинович зобов’язався не торгувати в будинку алкоголем. Монастирський представник подав окрему думку проти забудови площі навпроти монастирської брами. Його заперечення поєднували посилання на монастирський план і тривалу незабудованість площі з антиєврейськими узагальненнями. За його твердженням, княгиня Любомирська ще 1801 року видала єврейці Хаї документ на частину площі, а тодішній поміщик відвів для єврейської забудови іншу площу на новому базарі; ці відомості наведено як позицію монастирського представника.8182

27 червня 1864 року губернському архітектору Бистрову доручили оглянути будинок і скласти акт разом із приставом та представником монастиря. Проте монастирське правління звернулося безпосередньо до генерал-губернатора Анненкова й у записці від 17 липня повідомляло, що Рабинович уже оселився в будинку з 1 липня. 24 липня Анненков передав записку подільському губернаторові з вимогою негайного знесення будинку та звіту про виконання.83

Цивільна палата відмовила Рабиновичу в праві на цей позов і призначила йому 150 рублів штрафу.84 Казенна палата погодилася з рішенням цивільної палати від 12 лютого 1871 року. Виконавчий лист від 4 жовтня 1874 року приписував стягнути з Рабиновича 150 рублів штрафу на користь казни та 6 рублів 40 копійок гербового збору. Проте в рапорті від 17 січня 1880 року пристав Митрофан Олександрович Гербановський повідомив, що не знайшов у Шаргороді ні Рабиновича, ні його майна. За відомостями пристава, той переселився до Бессарабської губернії, але куди саме — було невідомо; виконавчий лист повернули палаті. Отже, рапорт не підтверджує фактичного стягнення цих коштів.85

1878

20 вересня у Шаргороді, в канцелярії судового слідчого 1-го участка Могилівського повіту, виконувач обов’язків слідчого 2-го участка допитав Якова Андрійовича Кордона — 55-річного селянина Сербів. Кордон свідчив про виконання обов’язків старшини Сербівської волості та складання акта щодо роздачі хліба із запасного магазину Лозової. За неписьменного свідка підписався Лазар (ДАХмО, ф. 281, оп. 1, спр. 223, арк. 82, зображення 90).

1885

Колишнє власницьке містечко Шаргород коло річок Ковбасної та Мурашки.

Дворів 158, мешканців 811.

Волосне правління, церква православна, костел, католицька каплиця, 2 синагоги, єврейський молитовний будинок, школа, поштова станція, аптека, 24 заїзди, 57 крамниць, базар кожні 2 тижні. За 3 версти – цегляний завод.

1901

Шаргород м. – розташоване на узвишші, біля злиття річок Мурашки та Ковбасної, за 20 верстов від зал. ст. “Ярошенка”. …

Достатньо великий став, утворений розливом річки Мурашки, відділяє Ш. від його західного передмістя – с. Слободи Шаргородської; з півдня з Ш. межує с. Гибалівка.

У Ш. є рим.-кат. костел, кам’яна єврейська синагога, винокурний, цегляний і шкіряний заводи, три млини, пошт.-телегр. відділення, аптека.

…В 1715 році поляки зайнялися відновленням шаргородських укріплень, а в 1717 році реставрували костел, який з 1648 р. лежав у руїнах. На той час припинився рід Конецпольських, і маєтності ці перейшли до Валевського, який продав їх Станіславу Любомирському. Потім вони дісталися Юзефу Сосновському.

…

Частина Шаргородського ключа була продана ще за сина Юзефа Любомирського, Генріха, а в 1850 р. син останнього, Георгій, продав Ш. князю Роману Сангушку. Цей власник полагодив замок, покращив господарство та заклав фабрики. Дочка його як посаг принесла Ш. роду Потоцьких (Альфреду), а дочка цих власників передала маєтності через заміжжя Владиславу Браницькому. …

Наразі серед старовинних будівель збереглися в Ш. лише житловий замок, ворота та фортечні вали, а також чимало довгих погребів і сліди руїн на полях навколо, що нагадують про величину давнього міста.

1904

У списку запасних нижніх чинів Шаргородської волості, призваних на дійсну службу в 1904 році, є окрема рубрика «євреї містечка Шаргорода» (ДАХмО-121-1-606, PDF-стор. 97–98). Вона засвідчує окреме групування єврейських призовників у цьому військовому списку, але не є переписом усіх єврейських мешканців міста (скан справи).

Під рубрикою «Евреи м Шаргорода» наведено:

  • Айнбиндер Айзик Иойнов
  • Барад Иосиф-Хаим Шоелев
  • Вайсман Шапс-Сруль Янкелев
  • Вейцман Аба Ицкович
  • Дрейзис Нухим-Дувид Лейбов
  • Залцман Абрам Вольков
  • Криштул Сруль Янкелев
  • Крупник Шмерель Ицков

Продовження на ст. 94зв:

  • Лозовер Рувин Зельманов
  • Менделевич Герш-Меер Лейбов
  • Сойферман Нахман Янкелев
  • Трейгер Дувид Шмулевич
  • Ханцис Мошко Зейликов
  • Штерман Лузер Абрамов
  • Шахник Зейлик Литманов
  • Эрихман Мордко Ицков
  • Юльман Шлема Янкелев

(ДАХмО-121-1-606, продовження на ст. 94зв)

Під позначенням «М Шаргорода» в тому ж списку наведено такі імена й примітки:

  • Богацкий Авраам Иванов (Семья живет в Бессараб. губ.)
  • Кучинский Петр Василиев
  • Квятковский Иосиф Николаев
  • Крижановский Михаил Арсениев
  • Крекотен Степан
  • Марчук Иосиф Феофанов
  • Малишевский Онуфрий Климентиев
  • Танчук Клим Николаев
  • Ходаницкий Калинник Кириллов (холост)
  • Халабудка Василий Саввов
  • Цехановский Стефан Фомов (жена живет неизвестно где)

(ДАХмО-121-1-606, ст. 89зв)

1905

У відомостях про сімейства запасних нижніх чинів, призваних на дійсну службу в березні 1905 року, під рубрикою «м Шаргород» на ст. 332-335 повторено дев’ять імен із переліку для Шаргорода за 1904 рік вище; тут також зазначено холостий стан трьох осіб і місце проживання дружин двох інших:

  • Михаил Арсениев Крижановский
  • Иосиф Николаев Квятковский (холост)
  • Петр Васильев Кучинский (жена живет в с Березовке)
  • Степан Крекотен
  • Онуфрий Климентиев Малишевский
  • Иосиф Феофанов Марчук (жена живет в доме своего отца в с Котюжанах, Мог. у.)
  • Клим Николаев Танчук
  • Калинник Кириллов Ходаницкий (холост)
  • Василий Саввов Халабудка (холост)

Це записи конкретної рубрики, а не повний перелік мешканців міста. Список містить також докладні відомості про дружин, дітей і майно призваних (ДАХмО-121-1-606, ст. 332зв).

Поховання розстріляних у Хоменках 20 липня 1919 року

Відомість про вбитих під час погромів у Джурині, складена 13 листопада 1921 року з переказів селян Хоменок, містить 12 записів про розстріляних там петлюрівцями 20 липня 1919 року. У десяти рядках місцем поховання зазначено Шаргород: Дувид Лейбов Бромберг, Мойше Нисан. Розенберг, Іцко Мошков Розенберг, Шмуль Аврум Коренблюм, Аврум Шм. Коренблюм, Юдко Хаскел Бронштейн, Борух Мошк. Ксендзовський, Янкель Симхов Колотинський, Іцко Хаїмов Воскобойник і Бенцин Іцков Ройтольц. Усі вони записані мешканцями Джурина. Загальна примітка повідомляє про знайдення тіл за Хоменками після відходу військ і поховання у Шаргороді, однак рядок №11 називає поховання в Джурині, а №12 — невідоме місце. Тому примітку не можна беззастережно розуміти як свідчення про поховання всіх 12 у Шаргороді. Дати похорону й конкретного кладовища не наведено; повний перелік із віком і заняттями подано у статті про єврейську громаду Джурина.86

27 жовтня 1919 року — зміна виконавця погромного слідства

Особлива слідча комісія з розслідування протиєврейських погромних подій постановила відкомандирувати колишнього судового слідчого Пономарева з 27 жовтня 1919 року та попросити його надіслати до комісії справи про погроми в Яришеві й Шаргороді. Водночас комісія вирішила звернутися до Міністерства єврейських справ із пропозицією рекомендувати кандидатів для провадження цих слідств. На засіданні головував М. А. Корчинський; були присутні представник Міністерства юстиції В. В. Завадський і представник Міністерства внутрішніх справ Х. Я. Осканів.87

Протокол засвідчує рішення про зміну виконавця та запит кандидатур. Він не встановлює, чи Пономарев уже опитував мешканців Шаргорода, чи повернув справу та кого призначили замість нього.87

Жовтень 1919 року — стан погромного слідства

Копія звіту Особливої слідчої комісії керуючому Міністерством юстиції, датована в шапці жовтнем 1919 року без дня, повідомляє, що у справах погромів у Шаргороді, Джурині та кількох інших містечках слідчі мали виїхати на місця. Це не підтвердження вже проведених у Шаргороді допитів або завершеного розслідування. Серед загальних причин повільної роботи комісія називала нестачу слідчих, платню прикомандированим особам у 50 гривень на добу, малі аванси на роз’їзди через брак грошей і хвороби керівника та одного з членів. Склад комісії й докладніший зміст звіту подано в історії мурафського розслідування.88

5 листопада — Пономарев у звіті комісії

Звіт Особливої слідчої комісії №324 від 5 листопада, збережений у справі за 1919 рік, називає слідчого Пономарева виконавцем справ про погроми в Яришеві та Шаргороді. У викладі стану справ знову зазначено, що слідчі до Шаргорода мали виїхати на місця. Водночас доданий персональний список відносить Пономарева, колишнього судового слідчого 2-ї дільниці Могилівського повіту, до вже звільнених прикомандированих осіб. Тому перелік доручень у цьому звіті не засвідчує його повторного призначення після ухвали від 27 жовтня чи фактично проведеного місцевого слідства.8987

1920-ті — колгосп «Червоний орач»

За книжкою Анатолія Нагребецького, із середини 1920-х років у Шаргороді працював єврейський колгосп «Червоний орач», незмінним головою якого був Л. Крупник. Крім євреїв, до господарства входили українці й поляки; його члени обробляли землю, працювали ковалями, колісниками та столярами. Автор пов’язує погіршення становища господарства з високими податками й вилученням зерна 1933 року та повідомляє про його розпад через кілька років. Водночас на попередній сторінці він пише про роботу колгоспу до початку окупації; ця хронологічна суперечність залишається нез’ясованою.90

Історичний нарис, передрукований на сайті «Бекет», датує створення товариства спільного обробітку землі «Червоний орач» 1924 роком, а 1949 роком — об’єднання шаргородського колгоспу цієї назви з двома іншими в господарство ім. Куйбишева з правлінням у Слободі-Шаргородській. Збіг назви й міста дозволяє припускати зв’язок цього товариства з описаним єврейським колгоспом, але сам нарис не встановлює його національного складу та переходу від товариства до артілі.91

У ДАВіО є фонд Р-4662 сільськогосподарської артілі «Червоний орач», м. Шаргород, із вісьмома справами. Путівник 2015 року датує документи 1944–1949 роками, електронний перелік фондів — 1945–1949 роками. Це часові межі збережених документів, а не дати заснування й ліквідації господарства; самі описи не доводять його безперервності від 1920-х років.92

1926 — населення, національність і рідна мова

У таблиці X перепису 1926 року міський рядок Шаргорода містить 4 416 мешканців: 2 178 чоловіків і 2 238 жінок. Цей показник входить до загального підсумку Шаргородського району, тому міське й районне населення не слід додавати. Підсумки чоловіків і жінок за національністю та рідною мовою наведено окремо:93

НаціональністьОсібРідна моваОсіб
Українці1 595Українська1 616
Росіяни28Російська73
Євреї2 697Єврейська2 656
Поляки83Польська57
Чехи й словаки1Чеська і словацька—

Назви мов передано за категоріями джерела. Сума наведених національних категорій — 4 404 особи, мовних — 4 402; різниці із загальним населенням у 12 та 14 осіб відповідно тут не віднесено до жодної категорії.93

1941 — формування населення гетто

Восени 1941 року Шаргород став місцем примусового переселення євреїв із Бессарабії та Буковини. Енциклопедія таборів і гетто Меморіального музею Голокосту США описує шлях колон через переправу Атаки—Могилів: після короткого перебування в Могилеві депортовані йшли до Шаргорода пішки три дні, а багаж перевозили найнятими вантажівками й возами. У жовтні прибували групи з Південної Буковини, зокрема із Сучави, Кимпулунга й Гура-Гуморулуя; у середині листопада, за цим викладом, — ще близько 900 євреїв із Дорогойщини. Приходили також менші групи втікачів з інших місць утримання й люди, які через негоду вже не могли йти далі.94

Чисельність гетто джерела оцінюють по-різному. Енциклопедія гетто Яд Вашем називає близько 3000 прибулих із Буковини й Бессарабії на початку жовтня 1941 року — це число однієї хвилі переселення, а не всіх мешканців.95 Енциклопедія USHMM та Електронна єврейська енциклопедія оцінюють загальне населення в грудні приблизно у 7000 осіб; перша також називає близько 1100 членів місцевої громади, яка приймала прибулих.9496 Натомість звіт керівництва гетто від 15 січня 1944 року окремо називає близько 1800 місцевих євреїв і близько 7000 депортованих на час прибуття укладачів, без точної дати цього обліку. Борис Забарко в пізнішому спогаді також розмежовував близько 1800 місцевих і 7000 прибулих.9798

Дослідниця Єміма Д. Плоскаріу подає для листопада близько 5000 депортованих і 2000 місцевих, а в переказаному нею листі на 5 грудня 1941 року зазначено близько 4000 депортованих і 2000 місцевих. Це різночасові оцінки з неоднаковим охопленням; вони не становлять узгодженого переписного ряду. Тому 7000 усіх мешканців і 7000 лише депортованих не можна вживати як взаємозамінні показники, а точна загальна чисельність залишається нез’ясованою.99

Житло швидко переповнилося. Звіт керівництва гетто називає 337 будинків із 842 кімнатами; люди з Дорогойщини, які прибули останніми, переважно потрапляли до спільних помешкань, бо вільних місць уже не було.97 Використовували також синагоги й уцілілі шкільні будівлі.94 Забарко згадував підселення по 10–15 людей у кімнату. Місцевий мешканець Іхель Пограничний, за переказом Плоскаріу, розповідав, що після поселення депортованих у його будинку загалом жило 20 осіб. Це окремі свідчення про скупченість, а не середні показники для всього гетто.9899

1941–1944 — насильство й оцінки виживання

У гетто Шаргорода відбувалися розстріли. Борис Забарко в інтерв’ю 2018 року згадував часті побиття та страти за спробу вийти за його межі. Це особисте свідчення колишнього в’язня, а не повний облік загиблих.100

Описаний у розділі про захист мешканців розстріл шістьох людей на польському цвинтарі 20 березня 1942 року суперечить твердженню про відсутність убивств окупаційною владою.101 Енциклопедія таборів і гетто Меморіального музею Голокосту США загалом згадує сімох розстріляних за вихід із гетто. Додавати це число до шести не можна: серед джерел енциклопедія називає той самий спогад Меїра Тайха, але не наводить поіменного зіставлення.102

Небезпека не обмежувалася територією міста. За енциклопедією USHMM, серед в’язнів, виведених 1943 року на примусові роботи до Тульчина й на будівництво мосту в Трихатах, були померлі від хвороб і розстріляні за нібито спроби втечі. Цей виклад не містить їхніх імен і загального числа загиблих.103

Водночас у 1943 році в гетто залишалися тисячі людей. Яд Вашем наводить для березня близько 1800 місцевих євреїв і 3500 депортованих, а наприкінці грудня повідомляє про повернення близько 650 людей до Дорогоя.104 За енциклопедією USHMM, у вересні було 2971 депортований — 2731 із Буковини та 240 із Бессарабії; місцеве населення до цього числа не входить. Репатріація сиріт і вихідців із Дорогойщини тривала хвилями від грудня 1943-го до березня 1944 року.105

Ці показники не встановлюють точної частки тих, хто пережив окупацію: вони стосуються різних дат і груп, а населення змінювалося через прибуття біженців, виведення на працю, смерті та повернення до Румунії. Наявні оцінки початкового населення також розходяться. Отже, виживання тисяч мешканців не дає підстав ані заперечувати вбивства, ані обчислювати відсоток уцілілих простим зіставленням цих чисел.10410599

1941–1944 — рада й установи гетто

У Шаргороді місцеві євреї та депортовані спочатку мали окремі органи представництва. Енциклопедія Яд Вашем називає початковим керівником гетто місцевого шохета Шломо Клеймана. Фаїна Винокурова пише про бухгалтера Соломона Шмулевича як голову общини місцевих євреїв. Це різні імена й означення посад; послідовності їхнього керівництва ці виклади не встановлюють.106107

За дослідженням Єміми Д. Плоскаріу, окупаційна влада спочатку призначила головою Макса Розенрауха, а заступником — Моше Каца. Згодом представники громад сформували спільну раду з 25 членів, яка 17 листопада 1941 року обрала головою Меїра Тайха із Сучави, а його заступником — Авраама Райхера. Чисельність вужчого керівного органу джерела подають неоднаково: Плоскаріу називає внутрішню раду восьми, Яд Вашем і книга пам’яті Сучави — комітет шістьох, енциклопедія Меморіального музею Голокосту США — виконавчий комітет п’ятьох. Місцевих представників у загальній раді також названо троє або четверо. Без датованого списку не можна встановити, чи йдеться про різні склади або різний спосіб підрахунку.108106109110

Комітет представляв мешканців перед румунською владою й організаціями допомоги, вів облік населення, збирав податки та утримував служби гетто. Винокурова також згадує власний суд і громадську скарбницю. Бюро праці складало списки на примусові роботи, враховуючи вік, здоров’я та сімейний стан. За переказом спогаду Тайха у Плоскаріу, до тяжкої праці добирала комісія трьох лікарів, а для легших робіт допускалася оплачена заміна. Водночас дослідниця наводить скарги на привілеї вихідців із Сучави; Захарія Пітару з Дорогойщини виступав проти Тайха, зокрема після відправлення свого сина на працю. Тому твердження керівництва про безсторонність добору не можна вважати встановленою оцінкою всіх мешканців.107106108

Харчування й господарські служби

Пекарня, їдальня та крамниця спочатку обслуговували окремі групи депортованих, передусім вихідців із Сучави. Зі створенням спільного керівництва допомогу розширили. У книзі пам’яті Сучави серед організаторів кооперативу названо П. Ґлюкмана, А. Шора й А. Кольбера; їдальню очолював адвокат С. Клюґер. Вона видавала до 1500 порцій на день. У господарстві, створеному для потреб гетто, працювали Л. Вайтман, З. Вайтман та А. Ебнер із Сучави. Діяли склади продовольства й одягу, ремісничі майстерні та миловарня.109110

Допомогу надавали й поза комітетом. За Яд Вашем, керівник державного млина Юліус Андрієвич-Мор, місцевий німець, народжений у Бессарабії, таємно постачав комітетові борошно; перед Песахом підготував млин до виготовлення борошна для маци й роздавав його євреям. Гетто отримувало також допомогу з Румунії. Лікарні, аптеку й санітарні служби описано в розділі про медичну допомогу.106

Охорона й захист мешканців

Єврейська поліція гетто складалася із 17 людей, серед яких було двоє місцевих євреїв. Її очолював Бруно Кох із Кимпулунга, колишній офіцер запасу румунської армії. Створена для захисту від нападів місцевих поліцаїв та інших нападників, вона також підтримувала внутрішній порядок і мусила взаємодіяти з румунськими жандармами.108109

Можливості заступництва були обмежені. Плоскаріу, переказуючи спогад Тайха, описує, як 20 березня 1942 року він і Лейб Ґольдшлеґер намагалися домогтися суду над шістьма затриманими: Струлом і Смілем Чаушами з Дорогойщини, Маркусом Раухманом, Симеоном і Розою Ґольденберґами та Міною Вайніш із Радівців. До розстрілу на польському цвинтарі Шаргорода вони не встигли. За цим свідченням, Тайх вимагав від сержанта-майора Флоріана документів щодо обвинувачення й страти. Це виклад учасника подій, наведений через дослідницю.101

Комітет допомагав приховувати новоприбулих усупереч забороні приймати біженців, використовуючи посвідчення та неповну або змінену реєстрацію. Опубліковані виклади називають близько 400 людей, які жили потай або під іншими іменами; це оцінка, а не поіменний список урятованих. Книга пам’яті Сучави окремо згадує адвоката Шайма й інженера Шварца, які знайшли притулок у Шаргороді. Винокурова пише також про попередження мешканців щодо облав, викуп заарештованих і зв’язки ради з партизанами.111109106107

Дитбудинок і навчання

Комітет організував дитячий будинок, де діти отримували харчування, лікування, загальну освіту й навчалися ремесел. Винокурова називає його директоркою Розу Лоєві; у Плоскаріу керівницю діяльності дитбудинку названо Розою Леві із Сучави. Тотожність цих форм імені за первинними документами не встановлена. Різні джерела наводять 152, 186, близько 200 або 600 дітей без узгоджених дат і категорій обліку, тому ці числа не є зіставними показниками одночасної кількості вихованців.107112110106

За переказом спогаду Тайха у Плоскаріу, серед сиріт, які прибули до Шаргорода, були Йосель Блех, Клара Москаль і Леон Шустер. Дітям, які знали лише російську, допомагали приховувати походження й опановувати потрібні румунські вислови, щоб їх могли вивезти до Румунії разом із дітьми депортованих. Племінник місцевого мешканця Мотла Бейнштейна також потрапив до дитбудинку й відзначив там бар-міцву; Марку Розен згодом згадував його вчителів і товаришів. У ширшому житті гетто взаємне навчання мов і збереження звичаїв відбивалися й у спогадах Анни Іванковіцер, яка розповідала про Песах та вивчення німецької.112

1941–1943 — епідемії та медична допомога в гетто

У звіті керівництва гетто від 15 січня 1944 року першу епідемію висипного тифу в Шаргороді описано від кінця 1941 року до червня 1942 року: автори наводять 2414 хворих і 1449 померлих. Для повторного спалаху в жовтні 1942 — лютому 1943 року той самий документ називає 25 випадків і чотири смерті. Отже, це зіставлення двох хвиль висипного тифу за обліком керівництва гетто, а не загальної смертності за дві зими; чисельність населення й повнота виявлення випадків могли відрізнятися.113

За цим звітом, у січні 1942 року відремонтували дезінфекційні камери й запустили громадську лазню; у середині лютого до наявної лікарні на 25 ліжок додали другу, на 100. Запровадили обов’язкову ізоляцію хворих, стрижку, купання й обробку гасом проти паразитів. Від травня гетто поділили на сектори з лікарем і санітаром у кожному, проводили щоденні обходи, улітку — систематичну боротьбу з вошами; підозрілі випадки негайно ізолювали. Саме підготовленістю до повторного спалаху автори пояснюють його менші масштаби. Це їхнє пояснення, яке саме по собі не дозволяє визначити внесок кожного заходу.113

У квітні 1942 року, за тим самим документом, очищували й дезінфікували колодязі; також відновлювали водогін та електростанцію, створили миловарню, аптеку й громадські вбиральні. Звіт описує ці роботи разом із заходами проти черевного тифу та паратифу, які обліковує окремо від висипного тифу. Загибель медиків також була тяжкою: у викладі першої епідемії названо 12 померлих лікарів.114

Марія Авербух згадувала скупченість у власному житлі: за переказом дослідниці Єміми Д. Плоскаріу, до її родини з п’яти осіб підселили одинадцятьох депортованих. Анотація інтерв’ю Іремії Соломона в Меморіальному музеї Голокосту США також відзначає його спогад про тиф у Шаргороді та участь у похованні померлих. Ці свідчення доповнюють опис умов життя, але не є перевіркою загальних чисел звіту.115116

Книга пам’яті Сучави зберегла імена медичного персоналу Шаргорода. У викладі про епідемію названо лікарів Авраама Райхера, Баруха Гарта, Йосефа Вухера, Аарона Германа, Сеґала, Д. Шібера, П. Кремера, Фішеля, Ваґнера, А. Вайтмана й Марґоліса-Карнара. У лікарні працювали гінеколог А. Гох та Л. Шеффер, в інфекційному відділенні — Мердлер; Л. Шапіру названо лікарем претора. Аптекою керували Паула Денкер-Бернталь і Рафаель Аронович, а нужденні отримували ліки безкоштовно. Нарис називає також Сусю Вайтмана, батька доктора Адольфа Вайтмана, померлим від тифу, а серед могильників — Діаманта й Зальдінґера. Через мороз вони мусили відігрівати землю вогнищами перед копанням могил. Перелік медиків не встановлює індивідуальної долі кожного з названих лікарів.117

Використання синагог як житла та повідомлення про знесення однієї з них розглянуто в історії синагог міста.

1941–1943 — примусові дорожні роботи мешканців гетто

Опублікована Мататіасом Карпом відомість бюро єврейської праці відносить будівництво дороги Мурафа—Ярошенка до червня–вересня 1942 року. У ньому брали участь в’язні гетто Шаргорода, Мурафи й Джурина. Вартість праці шаргородської групи записана як 46 872 RKKS — це облікова сума, а не кількість людей чи підтверджена грошова виплата. Для шаргородської колони відомість також фіксує отримання 42 тонн ячменю й 5 тонн гороху в рахунок винагороди; цей розрахунок охоплював і інші роботи, тому всі продукти не можна приписувати лише будівництву дороги.118

Сімха Вайсбух у книзі пам’яті євреїв Сучави пише про 1500 людей із різних місць Могилівського повіту, які працювали на цій дорозі протягом п’яти місяців 1942 року. Керував роботами інженер С. Кеніґ із Сучави, лікарем був А. Вайтман. Робітників селили в колгоспних хатах і стодолах та давали мізерне харчування. За цим викладом, обіцяної платні вони не отримали: продукти передали комітетові гетто, який частину видав робітникам, а решту розподілив між установами допомоги їхнім родинам і непрацездатним. П’ять місяців у цьому нарисі й червень–вересень у відомості не утворюють цілком узгодженої хронології.119

Учасник робіт Соломон Сульхінер згадував бригади на напрямку Мурафа—Юхимівка, інженера Кеніґа, лікаря Вайтмана та Фішлера, який роздавав ячмінний хліб і сочевичний суп. Колгосп у перекладі його розповіді названо Калокотиною; точне ототожнення цієї назви не встановлене. Він також писав про літні роботи на дорозі до станції Жмеринка, не уточнюючи співвідношення цих відтинків.120

Натанель Вакс-Аміт розповідав, що в Шаргороді його родину поселили в місцевого єврея Арона Ґедалії. Згодом батьків, Міну й Міло Вакс, забрали мостити дорогу приблизно за 30 км на схід від міста; дітям дозволили поїхати з ними. Родини жили у великому колгоспному корівнику, спали на соломі, двічі на день їли вівсяну кашу, а двічі на тиждень отримували хлібину на родину. За його спогадом, роботи тривали понад рік і припинилися в серпні 1943 року. Він не називає табору; ототожнювати його зі стоянкою бригади Сульхінера підстав недостатньо.121

Інший колишній в’язень у заяві, переклад якої наведено в німецькому судовому рішенні 2006 року, описував дорожні роботи між Шаргородом і станцією Ярошенка від серпня 1941-го до березня 1943-го під супроводом жандармерії. Це його особисте свідчення, а не встановлений строк роботи всіх бригад.122 У публікації Каті Махотіної та Бориса Забарка названо також будівництво дороги Соснівка—Жмеринка, без точних строків цього епізоду.123

1943 — допомога Ані Самбурської родині Забарка

Борис Забарко згадував, що 1943 року Аня Самбурська переховувала у своєму будинку його материного брата Ізю, допомігши йому уникнути відправлення до Німеччини. За тим самим спогадом, коли матір Забарка та його самого з молодшим братом затримали, вимагаючи видати схованку Ізі, і повели до корівника для розстрілу, Самбурська вивела їх звідти. Забарко пояснював її вплив на поліцаїв стосунками з румунським офіцером. Це його особисте свідчення про порятунок родини; повних імен Ані й Ізі в інтерв’ю не наведено.124

1945

У травні 1945 року нагороджено матерів, які народили та виховали сім дітей, – орденом “Материнська слава” III ступеня:

  • Беркович Рухель Давидівну — домашню господарку міста Шаргород.
  • Бейгель Бейлу Шамшенівну — домашню господарку міста Шаргород.

Матерів, які народили та виховали п’ять дітей, – “Медаллю материнства” II ступеня:

  • Бергер Лейку Янкелівну — домашню господарку міста Шаргород.
  • Барграсер Єсю Григорівну — домашню господарку міста Шаргород.
  • Гройсман Риву Григорівну — домашню господарку міста Шаргород.
  • Зайдчан Маню Вільківку — домашню господарку міста Шаргород.
  • Клаповух Перел Срулівну — домашню господарку міста Шаргород.
  • Фурман Злоту Давидівну — домашню господарку міста Шаргород.

1947 — допомога ремісників колгоспам

За попереднім машинним читанням їдишевого нарису Ш. Зінґера в газеті «Ейнікайт» від 19 червня 1947 року, колгоспи «Червоний орач» та ім. Ворошилова звернулися до шаргородської містечкової ради по допомогу з ремонтом інвентарю до весняної сівби. Рада зібрала місцевих ковалів, колісників і столярів. У «Червоному орачі» ремонтували інвентар коваль Йосл Куриловець і колісник Каренбойм, у господарстві ім. Ворошилова — коваль Мойше Поляк. Написання прізвищ за цим читанням попереднє; участь у ремонті не встановлює членства цих ремісників у колгоспах. Газетна згадка свідчить на користь роботи господарства з назвою «Червоний орач» у повоєнний час, але сама не доводить його безперервності від довоєнного колгоспу.125

Від 1990-х — єврейські громадські організації

За Анатолієм Нагребецьким, на початку 1990-х років у Шаргороді створили Товариство єврейської культури, яке очолив Аркадій Шмулевич, син Соломона Шмулевича — одного з керівників громади воєнного часу. У квітні 1994 року, за тим самим викладом, офіційно зареєстрували єврейську громаду; її головою став Григорій Райтман, а згодом — Інна Фрідкіна, вчителька англійської мови місцевої школи. Чи було це юридичним перетворенням товариства культури, джерело не пояснює.126

Нагребецький також описує допомогу хворим і літнім людям за підтримки «Джойнту»: благодійну кухню та службу «Милосердя». У приміщенні громадського правління в колишній єврейській школі Інна Фрідкіна з помічниками створила музей і бібліотеку; там відзначали єврейські свята. Дат відкриття цих установ автор не наводить.126

У звіті Вінницької ОДА за 2023 рік Шаргородська районна єврейська громада «Батьківщина» зазначена серед громадських об’єднань етнічних спільнот із роком реєстрації 1994 та керівницею Інною Фрідкіною. Ймовірно, йдеться про громаду, описану Нагребецьким: збігаються місто, рік реєстрації та ім’я керівниці; юридичної тотожності цей збіг ще не доводить.127126

Водночас реєстрова картка однойменної громадської організації з кодом ЄДРПОУ 35155233 містить дату реєстрації 15 червня 2007 року й запис про припинення від 18 листопада 2010 року. Керівницею в ній названа Белла Михайлівна Гарбар, головою комісії з припинення або ліквідатором — Олег Володимирович Барбой. Засновниками зазначені члени Шаргородської районної єврейської релігійної громади «Батьківщина». Зв’язок цієї юридичної особи з громадою 1994 року залишається невстановленим; її припинення не означає припинення всього єврейського громадського чи релігійного життя міста.128

1996 — приїзд Чарльза Е. Хоффмана

За повідомленням Ігоря Бравермана, у жовтні 1996 року Шаргород відвідав Чарльз Е. Хоффман, який на початку 1990-х років працював представником «Джойнту» в Україні. Браверман пов’язує з його дослідженням історії та побуту міста книжку «Красный штетл», видану посмертно в Кишиневі.129

2026 — судові справи про архівні довідки

У Шаргороді районний суд 3 червня та 14 серпня 2026 року розглянув справи про належність заявникам архівних довідок із відомостями про працю в господарствах Джурина та Сапіжанки. В обох рішеннях головуючою суддею названа Андрея Роздорожна, секретаркою засідання — М. В. Сербіна; у серпневій справі заявника представляла адвокатка Наталія Леонтіївна Славінська. Суд задовольнив заяви про належність документів, у яких були розбіжності в написанні по батькові.130

Збережені споруди замку

Серед збережених споруд замку Шаргорода фахові описи розрізняють житлову кам’яницю та оборонні конструкції. О. В. Жукова пов’язує будівництво замку, розпочате 1585 року, з керівництвом італійського архітектора Бернардо Морандо. За її описом 2014 року, у західній частині замкового двору збереглася кам’яниця, з півдня та сходу — підпірна стіна, а також фрагменти мурів із контрфорсами й квадратна двоярусна наріжна башта.131

Архітектурний каталог 1985 року описує кам’яницю як прямокутну двоповерхову будівлю з пісковику, завершену аттиком — горищним ярусом із рушничними бійницями. На час опису вона зберігала первісне внутрішнє планування, склепінчасті перекриття та різьблені дерев’яні балкові перекриття колишніх світлиць.132

У постанові Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2025 року № 1348 будинок та оборонні споруди внесені до Державного реєстру як дві окремі пам’ятки архітектури національного значення:133

Пам’яткаОблікове датуванняОхоронний номер
Житловий будинок у замкуКінець XVII — початок XVIII століття020059
Мури та башта замкуXVI–XVII століття020060

Датування кам’яниці розходиться: архітектурний каталог 1985 року та каталог-довідник пам’яток 2015 року відносять її до кінця XVI століття, тоді як урядовий перелік — до кінця XVII — початку XVIII. Наведені описи не пояснюють цієї розбіжності. Облікова дата мурів і башти також не встановлює часу спорудження кожної окремої підпірної стіни, контрфорса чи ярусу.132134133

Адміністративна належність

ЧасІєрархія
1793-1796російська імперія, Брацлавська губернія / Брацлавське намісництво (оформлене 1795 року), Ямпільський повіт
1796-1848російська імперія, Подільська губернія, Ямпільський повіт
1848-1917російська імперія / радянська Україна, Подільська губернія, Могилівський повіт, Шаргородська волость (волость від 1862)
1917-1920УНР / Українська Держава, Подільська губернія, Могилівський повіт, Шаргородська волость
1922 (збірник за даними 1919 і 1920–1921 років)усрр, Подільська губернія, Могилівський повіт, Шаргородська волость
1923-1925срср, усрр, Подільська губернія, Могилівська округа, Шаргородський район
1925-1930срср, урср, Могилівська округа, Шаргородський район
1930-1932срср, урср, Шаргородський район
1932-1991срср, урср, Вінницька область, Шаргородський район
1991-2020Україна, Вінницька область, Шаргородський район
2020-Україна, Вінницька область, Жмеринський район

У збірнику НКВС 1922 року позиція «Шаргородская» стоїть серед волостей Могилівського повіту; повітову належність Шаргорода цей перелік засвідчує через Шаргородську волость, а не окремим записом про місто. Вступ указує на використання відомостей за 1919 і 1920–1921 роки, але не датує окремо кожну позицію; тому джерело не встановлює точного часу можливих змін у перехідний період. (Сборник губерний, уездов и волостей… (1922), «Подольская губерния» → «Могилевский уезд», друк. с. 105)

Реєстратори

Переписи та ревізії

У ревізькій казці від 7 серпня 1816 року з Шаргорода названо Дувида Герцовича Герценштейна — купця третьої гільдії та рабина єврейського закону. Заголовок відносить містечко до Ямпільського повіту Подільської губернії. Інша казка з цієї справи датована червнем 1816 року, без зазначеного дня; у її формулярі є позначення чоловічої статі та міщан. Ці сторінки засвідчують окремі записи про шаргородську єврейську громаду, але не встановлюють повноти її охоплення. (ДАВіО, ф. 177, оп. 1, спр. 856, PDF с. 4 і 139)

Список укладено у зв’язку з розподілом казенною палатою євреїв, які подавали ревізькі казки індивідуально, між кагалами за згаданим у заголовку указом Сенату від 23 лютого 1819 року. Дата указу не встановлює дати самого списку. (ДАВіО, ф. 177, оп. 1, спр. 856, PDF с. 950)

На арк. 545зв наведено записи тих, хто подав казки до 1 липня 1818 року й бажав приписатися до шаргородського товариства; серед місцевостей названо Івашківці Могилівського повіту та містечко Чуринин. Остання назва, можливо, позначає Джурин, але це ототожнення потребує уточнення. Записи Копистирина на арк. 546зв стосуються тих, хто подав казки після строку й бажав приписатися до Шаргородського кагалу. Бажання приписатися не встановлює факту завершеної приписки чи переселення; строки подання казок не визначають дати укладання всього списку. (ДАВіО, ф. 177, оп. 1, спр. 856, арк. 545зв і 546зв, PDF с. 979 і 981)

РокиАрхівна справаПосиланняПримітка
1811ДАВіО-177—1081аВікіДжерелаРевізькі казки євреїв
1811ДАВіО-177-1-1103Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 23. Ревізька казка, дворові служителі та чиншова шляхта
1816ДАВіО-177-1-929Сергій Фазульянов - Google DriveШляхта
1818ДАВіО-177-1-1117Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка. Див. 36 - Чиншова шляхта. Див. 50 - родина шляхтича Стефана Демінського.
1834ДАВіО-177-1-1137Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 610. Ревізька казка, однодворці
1834ДАВіО-177-1-1141ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 1. Євреї
1843ДАВіО-177-1-1167Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 581, 585, 591. Ревізькі казки неосілих однодворців
1845ДАВіО-177-1-1169ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 690. Додаткові РК однодворців
1850ДАВіО-177-1-1183ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 325. Ревізька казка, євреї. Є пізніші додаткові РК
1854ДАВіО-177-1-1185Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 1033, 1253. Однодворці
1858ДАВіО-177-1-1189Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, ревізька казка. Див. 1 (євреї-купці), 366 (євреї-неремісники), 477 (євреї-ремісники)
1858ДАВіО-177-1-1197Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 548. Ревізька казка, селяни
1858ДАВіО-177-1-1199Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 1106 Ревізькі казки, військові
1858ДАВіО-177-1-1199Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, див. 1106. Ревізькі казки, військові.
1868ДАВіО-331-1-22Уставні грамоти м. Шаргород і передмістя Маслівки. Недоступна через дуст ☠️ ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6).
1874ДАВіО-364-1-79ВікіДжерелаПідшивка, посімейні списки. Див. 92 (євреї)
1881ДАВіО-331-1-3Подвірний список. Недоступна через дуст ☠️ За описом: Подвірний список м. Шаргорода; 67 арк. (опис ДАВіО, ф. 331, оп. 1). ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6).
1888ДАВіО-331-1-9ВікіДжерелаПодвірний список єврейської спільноти. За описом: Посімейні списки єврейської громади Шаргорода; 343 арк. (опис ДАВіО, ф. 331, оп. 1). ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6).
1888ДАВіО-331-1-12Посімейний список селян, відставних солдат і їх родин м. Шаргорода та передмістя Маслівки. Недоступна через дуст ☠️ ☠️ Фонд 331 — у переліку фондів із дустом (ДАВіО, с. 6). За описом: 18 арк.; рік у заголовку не наведено (опис ДАВіО, ф. 331, оп. 1).

Дотичні фонди

АрхівНомерНазваЧасКількість справ
ДАХмО401Гаврун Олександр Петрович – нотаріус, м-ко Шаргород Могилівського повіту Подільської губернії1911-191410
ДАХмО657Біляно-Шаргородське волосне правління, м-ко Шаргород Могилівського повіту Подільської губернії19122

Дотичні справи

ЧасАрхівна справаНазваПосиланняПримітка
1816ДАВіО-177-1-870Ревізька відомість за 1816 р. – МіцкевичіСергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-903Ревізька відомість м-ка Шаргорода дарчого володіння хутора в маєтностях княгині Любомирської та шляхтича Якова Седлецького та стан сімейства за 29 квітня 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-922Ревізька казка селища Шаргорода про стан сімейства дворянина поручника війська польського Станіслава Ігнатієвого Бенета чоловічої та жіночої статі за 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-961Ревізька відомість хутора Шаргородського про стан чоловічої та жіночої статі шляхтича Яна Романова сина Касперського за 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-973Ревізька відомість селища Шаргорода шляхтичів Івана та Антона Томашевих синів Гловацьких про стан їх сімейства за 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-987Ревізькі відомості містечка Шаргород за 1816 р. – шляхта ЄзерськіСергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-1066Ревізька відомість сімейства шляхти Скульських містечка Шаргород за 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1816ДАВіО-177-1-1067Ревізька відомість сімействах шляхтичів Осифа Якобовського, Адама Чарнецького та Матвія Коблянського містечка Шаргород за 1816 р.Сергій Фазульянов - Google Drive
1819ДАВіО-177-1-1119Ревізька казка про шляхтича Францішка Михайлового сина Дромирецького, містечка ШаргородаСергій Фазульянов - Google Drive
1828-1830ДАВіО-472-1-811Справа про майстра Іванова, що втонув у Шаргородському ставку
1846-1850ЦДІАК-442-1-6545Про смерть селянки м. Шаргородки, Могилівського п., Подільської губ. Семкової М. від ударів, завданих їй тримачем аптеки Алькнером
1848ЦДІАК-442-1-7548По рапорту Могилівського земського суду про самовільне звільнення з-під варти становим приставом Душинкевичем однодворця м. Шаргорода, Могилівського п., Подільської губ. Ходаницького, затриманого за завдання жорстоких побоїв своїй дружині
1850-1855ДАВіО-472-1-1027Справа про шість крамниць, що згоріли в містечку Шаргороді
1851-1853ЦДІАК-442-1-9265Справа про пожежу в м. Шаргороді, Могилівського п., Подільської губ., під час котрої згоріло 8 крамниць
1851-1852ЦДІАК-442-1-9301Справа про підпал Новомурафської трактової корчми в м. Новій Мурафі, Ямпільського п., Подільської губ., у котрому підозрюється тримач Шаргородської трактової корчми Шаме
1851?ЦДІАК-442-800-124Справа про збір відомостей про політичну благонадійність австрійських підданих Ролле І. та Дорошинського А., що прохають видати дозволи на володіння хуторами в Шаргородському маєтку в Могилівському п. Подільської губ.
1853ДАХмО-676-1-34По проханню міщанина містечка Шаргород Могілевського повіту Блітштейна Б. про розподіл його з батькомВікіДжерела
1853ЦДІАК-442-1-10902Скарга однодворця м. Шаргорода Могилівського п., Подільської губ. Кржемінського Ф. на старшину Шаргородської однодворської спільноти Тирчинського Е. за завдання побоїв його родичу однодворцю Войцеховському І.
1854ДАВіО-177-1-1173Ревізькі казки за 1850 р.Сергій Фазульянов - Google DriveПідшивка, на 597 опис розбіжностей по однодворцях
1854ЦДІАК-442-1-12004Справа по рапорту Могилівського земського суду про втечу з Шаргородської поліції селянина Леськова, затриманого за підозрою в крадіжці коней
1858-1862ДАВіО-177-1-1203Виправлення по X ревізії для купців і міщанСергій Фазульянов - Google Drive
1858-1887ДАВіО-472-1-338Справа про встановлення меж церковних земель м. Шаргорода
1861-1863ЦДІАК-442-811-100Справа про збір відомостей про дворянина Карпінського, арештованого в м. Шаргород Могилівського п. Подільської губ. за агітацію селян до повстання проти самодержавства
1864ДАХмО-123-1-326По заяві дворянина м. Шаргорода Могилівського п. Добрудського Валерія про видачу йому свідоцтва про несудимість і політичну благонадійність
1864ДАХмО-123-1-332По заяві дворянина м. Шаргорода Могилівського п. Крижановського Йосипа про видачу йому та його синам свідоцтва про несудимість, політичну благонадійність, непозбавлення прав дворянства та майна
1865ДАХмО-123-1-449По заяві дворянина м. Шаргорода Могилівського п. Піотровського Владислава про видачу йому свідоцтва про несудимість і політичну благонадійність для затвердження в дворянстві
1866ДАХмО-315-1-5937Справа про обвинувачення протоієрея м. Шаргорода Гадзинського у використанні на роботі в своєму господарстві селянки с. Борщів Семенкової Х., без письмової посвідки на проживанняFamilySearch
1866-1869ДАХмО-315-1-2280Справа про жорстоке поводження губернського секретаря с. Шаргород Могилівського повіту Вишнівського з такою собі Теофілою.FamilySearch
1868ДАХмО-197-2-132Провадження Подільської палати кримінального суду про єврейську дівицю містечка Шаргорода Фріму Голдембергову, звинувачену в убивстві своєї незаконнонародженої дитини.FamilySearch
1869ДАХмО-196-1-14375Позов міщан м. Шаргорода до князя Сангушка про неправильне стягнення чиншуFamilySearch
1869-1871ДАХмО-197-1-1646Провадження Подільської палати кримінального суду про втечу арештантів Меєра та Лейби Ершвальдів з м. Шаргорода.FamilySearch
1876-1877ДАХмО-315-1-10442Справа про збудування нового млина в ШаргородіFamilySearch
1878-1885ДАХмО-281-1-10Справа про звинувачення соцького села Кацмазова Овчарука П. у співучасті селян Мельника Е., Повельського Ф., Вдовича В. у пограбуванні та завданні побоїв міщанам містечка Шаргорода, Воскобойникову Іойзику та Рувину Ікману.FamilySearch
1881-1882ДАХмО-281-1-480Справа про виявлення у мешканця м. Шаргорода Могилівського п. Березовського фальшивого трирублевого кредитного білета.FamilySearch
1883-1885ДАХмО-281-1-833Справа про звинувачення селянина містечка Шаргорода Панченко Л. у зґвалтуванні селянки Моцнової М.FamilySearch
1883ДАХмО-281-1-1000Справа про виявлення у міщанина містечка Шаргорода Ройтенбурта І. фальшивого трирублевого кредитного білета.FamilySearch
1884-1885ДАХмО-281-1-1171Справа про обвинувачення мешканця містечка Шаргорода Бронфена Ф. у зґвалтуванні міщанки Сакульської М.FamilySearch
1887-1890ДАХмО-281-1-2042Справа про звинувачення селянина м. Шаргород Могилівського п. Соколовського у зґвалтуванні селянки Ковальової С..FamilySearch
1887-1895ДАХмО-281-1-2187Справа про обвинувачення міщанина м. Шаргорода Могилівського п. Фішмана В. у прописці за чужим паспортом.FamilySearch
1889ДАХмО-281-1-2751Справа про обвинувачення міщанина м. Шаргорода Могилівського п. Бестрицького Ф. у зґвалтуванні селянки с. Садової Подобової Н.FamilySearch
1889-1893ДАХмО-281-1-2598Справа про звинувачення міщанки м. Шаргорода Могилівського п. Герцман С. у вбивстві власної дитини.FamilySearch
1889ДАХмО-281-1-2814Справа про напад і крадіжку грошей з боку невідомих зловмисників у лісника Гвоздовського Н., що проживає у Шаргородському лісі, Могилівського повіту.FamilySearch
1891ДАХмО-281-1-3212Справа про обвинувачення акцизного чиновника м. Шаргорода Гордієнка в зґвалтуванні селянки Сандул О.FamilySearch
1891ЦДІАК-442-841-228Супровідний лист подільському губернатору до анонімної заяви про заняття підпільною адвокатурою міщ. Рабиновича С., що проживає в м. Шаргороді Могилівського п. Подільської губ.
1892ЦДІАК-442-842-280Супровідний лист подільському губернатору до прохання міщ. Глузгона А. про повернення йому майна, захопленого міщанами Гольденфарбом П. і Рабиновичем Ф., що проживають у м. Шаргороді Могилівського п. Подільської губ.
1894-1895ДАХмО-281-1-4297Справа про звинувачення купця м. Шаргорода Могилівського п. Трахтенберга С. у присвоєнні грошей купчихи Файнштейн П..FamilySearch
1895ЦДІАК-442-845-280Справа про розгляд прохання міщ. Тубеншляка А., що проживає в м. Шаргородок Могилівського п. Подільської губ., про вчинення дій для швидшого розгляду справи про його побиття міщанами Боровськими А., Л. і Ш.
1896-1897ДАХмО-281-1-4963Справа про звинувачення міщанки м. Шаргорода Могилівського п. Беренштейна К. у завданні побоїв міщанину Котляру Р..FamilySearch
1898-1899ДАХмО-281-1-5690Справа про обвинувачення міщанина м. Шаргорода, Могилівського п., Рущинського А. у збуті фальшивої монети.FamilySearch
1899ДАХмО-281-1-6141Справа про знайдений труп дитини в річці при м. Шаргороді Могилівського повіту.FamilySearch
1899ДАХмО-281-1-6148Справа про знайдений труп дитини при м. Шаргороді Могилівського повіту.FamilySearch
1900ДАХмО-281-1-6835Справа про обвинувачення міщанки м. Шаргорода, Могилівського п., Зельдис І в підпалі будинку селянина Настасюка І. (Фігурує Слобода)FamilySearch
1902ДАХмО-281-1-7507Справа про звинувачення лісника Шаргородського лісу, Могилівського п., Олійничука К. у зґвалтуванні селянки Чепакової К.FamilySearch
1902-1908ЦДІАК-442-852-220Справа про розгляд заяви мешканців м. Шаргорода Могилівського п. Подільської губ. Парадюка П. і Ланди Я. про грабежі, приховування та скуповування крадених речей міщанами Грабовим Б., Шмулевичем Ц. та ін.
1906ДАКО-442-1-6Прохання уповноважених Шаргородської єврейської спільноти про допомогу єврейському населенню, що постраждало від погрому; ухвала мешканців м. Шаргорода, Подільської губ., Могилівського п.; заява голови Ворошилівського комітету про погром, що стався в м. Ворошилівці, Подільської губ.ДАКО - Архіум, ВікіДжерела
1908ДАХмО-281-1-8174Справа про звинувачення дворянина містечка Шаргорода Монастирського С. у вбивстві адміністратора лісами графині Броницької – Біясевича І.FamilySearch
1908-1915ДАХмО-281-1-8717Справа про звинувачення селянки м. Шаргорода Теслюк Гликерії у неправдивих свідченнях.FamilySearch
1908-1915ДАХмО-281-1-8523Справа про обвинувачення міщанина м. Шаргорода Могилівського п. Шпука Н. у підпалі млинів у селах Хоменках, Будному та Саїнках.FamilySearch
1908ЦДІАК-442-858-390Листування з Департаментом поліції та подільським губернатором про виселення міщ. м. Шаргорода Могилівського п. Подільської губ. Вінера Ф. до однієї з північних губерній Росії під відкритий нагляд поліції за крадіжки, шантаж і вимагання грошей у різних осіб.
1910ДАВіО-65-2-718Справа Жмеринського нотаріуса Григорія Львовича Щабельського про здійснення купчої грамоти на продаж міщанином Лейб-Волем Срулевичем Райбманом – міщанці Гені Янкелівні Райбман нерухомості в м. Шаргороді Могилівського повіту, Подільської губ.FamilySearch
1911-1912ДАХмО-409-1-489Справа про відкриття в м. Шаргороді вищого початкового училища
1912-1913ДАХмО-409-1-66Справа про звинувачення Шаргородського міщанського старости Бернштейна в незаконній видачі паспорта.
1914ДАХмО-281-1-8926Справа про крадіжку речей з будинку мешканки м. Шаргорода, Могилівського п. Рекунчак М.FamilySearch
1916ДАХмО-409-1-305Справа про звинувачення Шаргородського міщанського старости Васермана в зловживанні на службі
1917ДАВіО-66-2-117Справа бершадського нотаріуса К.І. Котека про здійснення купчої грамоти на продаж міщанином Шмулем Гершевичем Ліберзоном, міщанці Хаї Лейбівні Балатник нерухомості в м. Шаргороді, Могилівського повіту.FamilySearch
1917ДАВіО-68-2-256Справа Могилів-Подільського нотаріуса Якова Львовича Афеньєва про здійснену купчу грамоту, за якою селянин Мар’ян Войцехович Голембіовський продав міщанину Мордку Пінькасовичу Когену нерухомість свою, розміщену в міс. Шаргороді, Могилівського повіту Подільської губернії, за триста рублів.FamilySearch
1917ДАВіО-68-2-257Справа Могилів-Подільського нотаріуса Якова Львовича Афеньєва про здійснену купчу грамоту, за якою міщанка Хая Хаїм-Срулівна Лернер продала міщанину Зейлику Йосевичу Рікельману (він же Зейлик Йосипович Рекельман) нерухомість свою, розміщену в м. Шаргороді, Могилівського повіту, Подільської губ., за сто рублів.FamilySearch
1917ЦДІАК-236-1-173Інвентар м. Шаргорода Могилівського повіту Подільської губ., що належало Марії Любомирській
1917ЦДІАК-236-1-176Опис шаргородських лісів, що належали Марії Любомирській
1918ЦДАВО-2201-1-245Анкетні листи по Шаргородському вищому початковому училищуАрхіум - ЦДАВО
1918ЦДАВО-2201-2-146Листування з Могилів-Подільською повітовою радою про відкриття української реальної школи у м. Шаргороді на ПоділліЦДАВО - Архіум
1919ЦДАВО-3301-2-42Телеграма голови єврейської громади про погроми у м. Шаргород і м. МурафаЦДАВО - Архіум
1919ЦДАВО-3301-2-43Телеграма голови єврейської громади про погроми у м. Шаргород Могилівського повіту і м. Мурафа Ямпільського повітуЦДАВО - Архум
1919ЦДАВО-3301-2-125Клопотання єврейської громади про звільнення арештованих євреїв у м. ШаргородЦДАВО - Архіум
1925ДАВіО-Р489-1-584Особова справа Ковалишина В.І. – голови Шаргородської сільради.
1925-1927ДАВіО-Р489-1-1091Циркуляри ЦК національних меншин, окрвиконкому, протоколи засідань президій центральної адміністративно-територіальної комісії при ВУЦВК, окрвиконкому, окрсуду, виборчої, реєстраційної комісії, бюро національних меншин, місячні звіти Мур-Куриловецького, Копайгородського, Шаргородського позико-накопичувальних промислово-кооперативних товариств.
1926ДАВіО-Р489-1-531Особова справа Дуба Л.Г. – голови Шаргородської сільради.
1926-1931ЦДАВО-5-2-2572
1929ДАВіО-Р489-1-622Особова справа Мельника І.Л. – зав. Шаргородським райземвідділом.
1931ЦДАВО-1-7-640Справа про закриття церкви в м. Шаргороді Шаргородського району та передачу її приміщення для культосвітніх потреб.
1941-1944ДАВіО-Р1683-1-28Гетто, списки
1941-1944ДАВіО-Р2866-2-691Гетто, списки
1941-1944ЦДАГО-57-4-210гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-79Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1179Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1180Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1359Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1360Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1362Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1363Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1364Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1365Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1366Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1369Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1370Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1371Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1372Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1373Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1374Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1375Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1376Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1377Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1400Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1403Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1407Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1408Гетто
1942-1943ДАОО-Р2255-1-1412Гетто
1942-1943ДАОО-Р2264-1-8Гетто
1942-1943ДАОО-Р2264-1-15Гетто
1946ДАВіО-Р2355-4-188Річний звіт Шаргородського млина
1994ДАВіО-Р6022-1-19Списки жителів Брацлава бувших в’язнів Печерського, Джуринського, Шаргородського гетто та концтабору Німеччини “Остарбайтерів”, складених у 1994 р
1994?ДАВіО-Р6022-1-20Спогади та списки в’язнів єврейського гетто в м. Шаргороді, Шаргородського району в період німецької окупації 1941-1944 рр
?ЦДАМЛМ-39-1-33Шульмінська О.М. “Степанко в Шаргородській бурсі”. Сценка з повісті Підьгука І.І. “Повій, вітер!”

Спільноти місцевих

Footnotes

  1. Бенціон Кац. לקורות היהודים ברוסיא פולין וליטא, 1899. Електронна публікація проєкту Бен-Єгуда, розділ VI, підрозділ А, пункт 5: цитата з відповіді № 45 збірника איתן האזרחי, ім’я автора Меїра Зака й датування 5408 роком. Зміст наведено за Кацом; це повідомлення автора відповіді про звернення, а не незалежне підтвердження вини згаданої особи. ↩

  2. Подольские епархиальные ведомости, 1863, № 14, історичний нарис про Шаргород, кадр n705, абзац про 1648 рік. ↩

  3. Шаргород. Електронна єврейська енциклопедія; КЕЭ, т. 10, 2001, стовп. 65–67, початковий абзац і речення про 1648 рік. Датування й атрибуцію командування наведено за цим викладом. ↩

  4. Шмуель Файвіш бен Натан Файтель. טיט היון, у збірнику Хаїма Йони Гурлянда לקורות הגזרות על ישראל, остання частина, Одеса, 1892–1893, с. 18 / PDF 231, запис про Шаргород біля низу сторінки. Івритський уривок опрацьовано машинним читанням; незалежного підтвердження транскрипції немає. Вебпереказ MyShtetl, «Шаргород», абзац про 1640-ві роки, також наводить цей зміст. ↩

  5. לקורות הגזרות על ישראל / упорядник Хаїм Йона Гурлянд. Перша частина. Перемишль, 1887. С. 12–13 / PDF 13–14, плач про Немирів, рядки про Шломо на с. 13. Ім’я, посади й обставини наведено за попереднім машинним читанням івриту, без незалежного підтвердження транскрипції. ↩

  6. Даміан Новак. Szarogród. Śladami niepamięci, 2010, с. 18–19, абзац про втечу рабина. Повідомлення наведено за путівником, без незалежного підтвердження обставин втечі. Сусідню цитату про триста домогосподарів автор приписує Ганноверу, хоча її знайдено в мартирологу Шмуеля Файвіша. ↩

  7. В. Лукин, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 46–47; автори посилаються на «Юль. Записки…», с. 357–358. ↩

  8. П.Є.В. (1865), № 20, с. 869. ↩

  9. Беата Лоренс. Bazylianie prowincji koronnej w latach 1743–1780. Ряшів: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2014. С. 187, 314–315, прим. 32–33 (PDF 188, 315–316). ↩

  10. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 218–221. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5 ↩6

  11. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 222–223. ↩

  12. Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 224–225. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  13. Топографічний опис Подільської губернії кінця XVIII ст. Літинський, Могилівський, Ольгопільський, Балтський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТВОРИ, 2025. 696 с., іл. ISBN 978-617-552-804-4. С. 225–228, Озаринецький ключ, № 13, опис містечка Озаринці; опис укладено 1799 року. ↩

  14. В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 418, посилання на прим. 86; ESJF, Sharhorod Old Jewish Cemetery, координати 48.74361, 28.0893, розділ «Historical overview». Примітка 86 на с. 639 путівника відсилає до Крупника, Agadot Sharigrod, № 1, с. 135 — цитовано через путівник. ↩

  15. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 1, обкладинка: без дат, не раніше 1800 року. ↩

  16. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадри 8, 9, сторінки 7–8. ↩

  17. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 12, сторінка 11. ↩

  18. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 26, сторінка 25. ↩

  19. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 27, сторінка 26. ↩

  20. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 29, сторінка 28. ↩

  21. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадри 34, 35, сторінки 33–34. ↩

  22. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 39, сторінка 38. ↩

  23. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 49, сторінка 48. ↩ ↩2 ↩3

  24. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 50, сторінка 57. ↩

  25. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 52, сторінка 57. ↩ ↩2

  26. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 62, сторінка 61. ↩

  27. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 63 (номера сторінки не наведено). ↩

  28. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 71, сторінка 70. ↩ ↩2

  29. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 93, сторінка 92. ↩

  30. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 103, сторінка 102. ↩ ↩2

  31. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 104, сторінка 103. ↩ ↩2

  32. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 117, сторінка 116. ↩

  33. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 118, сторінка 117. ↩

  34. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадри 119, 120, сторінки 118–119. ↩

  35. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 120, сторінка 119. ↩

  36. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 127, сторінка 126. ↩

  37. Родові списки дворян Ямпільського повіту. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 656, кадр 128, сторінка 127. ↩

  38. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 44, родові списки дворян Могилівського повіту за 1802 рік, арк. 61 зв., кадр 64, родинний запис Станіслава Злотковського та його синів Павела і Стефана; цифрова копія FamilySearch, DGS 128615923. ↩

  39. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 11, стор. 11, запис №38; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  40. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 14, стор. 14, запис №49; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  41. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 18, стор. 18, запис №72; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  42. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 32, стор. 32, запис №127; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  43. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 36, стор. 36, запис №139; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  44. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 36, стор. 36, запис №143; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  45. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 38, стор. 38, запис №149; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  46. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 47, стор. 47, запис №180; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  47. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 49, стор. 49, запис №187; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  48. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 49, стор. 49, запис №190; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  49. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 53, стор. 53, запис №220; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  50. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 58, стор. 58, запис №245; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  51. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 65, стор. 65, запис №275; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  52. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 66, стор. 66, запис №282; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  53. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 74, стор. 74, запис №313; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  54. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 79, стор. 79, запис №326; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  55. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 88, стор. 88, запис №363; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  56. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 91, стор. 91, запис №379; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  57. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 96, стор. 96, запис №392; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  58. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 103, стор. 103, запис №425; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  59. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 106, стор. 106, запис №437; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  60. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 108, стор. 108, запис №448; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  61. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 109, стор. 109, запис №452; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  62. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 116, стор. 116, блок Крживицьких (номер не наведений у читанні); цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  63. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 119, стор. 119, запис №511; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  64. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 127, стор. 127, запис №544; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  65. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 130, стор. 130, запис №565; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  66. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 140, стор. 140, запис №613; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  67. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 142, стор. 142, запис №626; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  68. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 167, стор. 167, запис №735; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  69. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 169, стор. 169, запис №745; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  70. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 186, стор. 186, запис №826; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  71. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 197, стор. 197, запис №878; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  72. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 206, стор. 206, запис №927; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  73. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 210, стор. 210, запис №951; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  74. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 211, стор. 211, запис №954; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  75. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 242, запис №1053; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  76. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 249, стор. 249, запис №1080; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  77. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 277, стор. 277, запис №1177; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  78. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 21, стор. 21, запис №85; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  79. ДАХмО, ф. 230, оп. 1, спр. 138, іменний список спадкових дворян Могилівського повіту від 6 липня 1835 року, кадр 208, стор. 208, запис №937; цифрова копія FamilySearch, DGS 128612486. ↩

  80. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Позовна заява Мошка Рабиновича, арк. 1–1 зв., кадри 3–4. ↩

  81. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Виклад справи в рішенні цивільної палати від 12 лютого 1871 року, арк. 23–24, кадри 26–27. ↩

  82. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Виклад окремої думки ієромонаха Олександра в рішенні цивільної палати, арк. 24–25, кадри 27–28. ↩

  83. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Виклад розпоряджень губернської влади та звернень монастиря в рішенні цивільної палати, арк. 25 зв.–26, кадр 29. ↩

  84. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Резолютивна частина рішення цивільної палати, кадр 39, абзац із постановою палати. ↩

  85. ДАХмО, ф. 196, оп. 9, спр. 2187. Протокол казенної палати, виконавчий лист і рапорт судового пристава Митрофана Гербановського від 17 січня 1880 року № 35, арк. 40–42 зв., кадри 43–46. ↩

  86. ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 18, PDF-сторінка 29, відомість від 13 листопада 1921 року: розділ про розстріляних у Хоменках 20 липня 1919 та примітка про поховання в Шаргороді. ↩

  87. ЦДАВО України, ф. 1123, оп. 1, спр. 37, арк. 46, кадр 70, протокол засідання Особливої слідчої комісії від 27 жовтня 1919 року, ухвали 2 і 4 та перелік присутніх. ↩ ↩2 ↩3

  88. ЦДАВО України, ф. 1123, оп. 1, спр. 40, арк. 252–252 зв., кадри 354–355, копія звіту у відповідь на лист від 24 жовтня 1919 року №1771. У шапці копії зазначено жовтень без дня, номер — 310 (?). Не прирівняно до дати 5 листопада, яку подає науковий виклад. ↩

  89. ЦДАВО України, ф. 1123, оп. 1, спр. 40, арк. 266 зв.–267, кадри 372–373, звіт №324 від 5 листопада, перелік доручень, стан справ і список звільнених прикомандированих осіб. У прочитаній шапці рік має вигляд «19__»; справу датовано 1919 роком. Назву Шаргорода в рядку доручення передано як «Шагороді». ↩

  90. Анатолій Нагребецький. Шаргород – еврейское местечко. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2010. С. 84–85, абзаци про склад, голову та розпад колгоспу. Повного імені Л. Крупника не наведено. ↩

  91. Шаргород. «Бекет», історичний нарис: абзаци «Широко розгорнулося кооперування індивідуальних господарств» і «За четверту п’ятирічку». У вебтексті збережено покликання «4» при 1924 році, але відповідної бібліографічної примітки немає; первинного установчого документа цей передрук не замінює. ↩

  92. Державний архів Вінницької області. Путівник / упоряд. О. Петренко та ін.; наук. ред. Ю. Легун. Вінниця: Т. П. Барановська, 2015. С. 315, розділ колгоспів Шаргородського району, Р-4662; електронний перелік фондів радянського періоду та Незалежної України, запис Р-4662, перевірено 17 листопада 2026 року. ↩

  93. Центральне статистичне управління СРСР, відділ перепису. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Том XII: Украинская Социалистическая Советская Республика. Правобережный подрайон. Левобережный подрайон: народность, родной язык, возраст, грамотность. Москва: видання ЦСУ Союзу РСР, 1928. Таблиця X, розділ VI «Могилівська округа», міський підрядок «Шаргород» рядка 11 «Шаргородський район», с. 208–209 (PDF-стор. 213–214). ↩ ↩2

  94. Овідіу Крянґе. «Шаргород». The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945. Volume III: Camps and Ghettos under European Regimes Aligned with Nazi Germany. Редактор тому Джозеф Р. Вайт. Блумінґтон та Індіанаполіс: Видавництво Індіанського університету, 2018. С. 752, права колонка, абзаци про прибуття й житло; PDF-стор. 278 у цій частині тому. ↩ ↩2 ↩3

  95. Стаття про Шаргород. Енциклопедія гетто, Яд Вашем; абзац про прибуття на початку жовтня 1941 року. Викладено українською за івритським вебтекстом. ↩

  96. «Шаргород». Електронна єврейська енциклопедія; КЕЭ, т. 10, стовп. 65–67, 2001. Абзац про окупацію та населення гетто в грудні 1941 року. ↩

  97. Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. Документ №166, уривок монографії керівництва Шаргородського гетто від 15 січня 1944 року, с. 322 (PDF-стор. 334): місцеві й депортовані, будинки та кімнати, спільне житло дорогойських євреїв. ↩ ↩2

  98. Борис Забарко, інтерв’ю Олені Городецькій. «Украинцы снимали с трупов одежду». Jewish.ru, 13 квітня 2018 року. Відповідь на питання про виникнення Шаргородського гетто, абзаци про прибуття депортованих і поселення в місцевих будинках та синагозі. ↩ ↩2

  99. Єміма Д. Плоскаріу. Institutions for survival: The Shargorod ghetto during the Holocaust in Romanian Transnistria. Nationalities Papers, 2019, 47(1), с. 121–135. У вебверсії: розділ про Шаргород, абзац про листопадові прибуття; примітка 7 — числа на 5 грудня; розділ про облаштування життя гетто, абзац про поселення в місцевих будинках. Лист цитовано дослідницею за Schwarze Milch: Zurückgehaltene Briefe aus den Todeslagern Transnistriens (2013), документ №201, с. 979–983; спогад Пограничного — за збірником Бориса Забарка Holocaust in the Ukraine (2005), с. 209. Обидва свідчення наведено через дослідницю. ↩ ↩2 ↩3

  100. Борис Забарко. «Украинцы снимали с трупов одежду». Інтерв’ю Олені Городецькій, Jewish.ru, 13 квітня 2018 року. Відповідь на питання про життя в гетто, абзац про побиття й розстріли за вихід за його межі. ↩

  101. Єміма Д. Плоскаріу. Institutions for survival: The Shargorod ghetto during the Holocaust in Romanian Transnistria. Nationalities Papers, 2019, 47(1), с. 121–135; веброзділ про вибір керівництва, епізод від 20 березня 1942 року. Дослідниця посилається на спогад Меїра Тайха «Masacru la Sargorod» у виданні Мататіаса Карпа 1996 року, с. 350; цей спогад цитовано опосередковано. ↩ ↩2

  102. Овідіу Крянґе. «Шаргород» // The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945. Volume III: Camps and Ghettos under European Regimes Aligned with Nazi Germany. Редактор тому Джозеф Р. Вайт. Блумінґтон та Індіанаполіс: Видавництво Індіанського університету, 2018. С. 752, права колонка, абзац про межі гетто; с. 754, прим. 1; PDF-стор. 278, 280. Примітка посилається на свідчення Саріни Феєр-Йонеску, VHA №49978 від 18 липня 1999 року, та на спогад Тайха у виданні Карпа 1947 року, с. 337–339; ці першоджерела наведено через енциклопедію. ↩

  103. Овідіу Крянґе. «Шаргород» // The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945. Volume III. 2018. С. 753, ліва колонка, абзац про примусову працю; PDF-стор. 279. ↩

  104. Стаття про Шаргород. Енциклопедія гетто, Яд Вашем. Завершення абзацу про біженців і населення в березні 1943 року; наступний абзац про повернення до Дорогоя наприкінці грудня 1943 року. Викладено українською за івритським вебтекстом. ↩ ↩2

  105. Овідіу Крянґе. «Шаргород» // The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945. Volume III. 2018. С. 753, кінець лівої колонки й початок правої: чисельність депортованих у вересні 1943 року та хвилі репатріації; PDF-стор. 279. ↩ ↩2

  106. Стаття про Шаргород. Енциклопедія гетто, Яд Вашем. Абзаци про початкове керівництво, раду й поліцію; установи та бюро праці; допомогу керівника млина; дитбудинок і прихованих мешканців. Викладено українською за івритським вебтекстом. ↩ ↩2 ↩3 ↩4 ↩5 ↩6

  107. Фаїна Винокурова. «Національне життя єврейської спільноти на окупованій території Вінницької області, що входила до складу Трансністрії. Огляд архівних джерел» // Друга світова війна і доля народів України. Київ: Сфера, 2005. С. 161–163; с. 163, прим. 16: ДАВіО, ф. Р-6023, оп. 4, спр. 633, арк. 24–25, 40–46. Відомості архівної справи наведено через авторку. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  108. Єміма Д. Плоскаріу. Institutions for survival: The Shargorod ghetto during the Holocaust in Romanian Transnistria. Nationalities Papers, 2019, 47(1), с. 121–135. У вебверсії: розділ про вибір керівництва — призначення, вибори, поліція та суперечливі оцінки; розділ про облаштування життя гетто, підприємництво й допомогу — абзаци про списки на працю. Дату виборів наведено за свідченням Бертольда Шпондера через працю Авраама Шахана 1996 року, с. 236; опис комісії лікарів — за Меїром Тайхом, Yad Vashem Studies, 2 (1958), с. 236–239. Свідчення цитовано через дослідницю. ↩ ↩2 ↩3

  109. Сімха Вайсбух. «Shargorod» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. Бенціон Фукс і редакційна колегія. Ізраїль, 2007. С. 113–115, підрозділ про внутрішню організацію: керівництво, поліція, їдальня, кооператив, господарство, облік і біженці. Англійський переклад Моше Девере на JewishGen. ↩ ↩2 ↩3 ↩4

  110. Овідіу Крянґе. «Шаргород» // The United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945. Volume III: Camps and Ghettos under European Regimes Aligned with Nazi Germany. Редактор тому Джозеф Р. Вайт. Блумінґтон та Індіанаполіс: Видавництво Індіанського університету, 2018. С. 752–753, інституційні абзаци; PDF-стор. 278–279 у цій частині тому. ↩ ↩2 ↩3

  111. Сімха Вайсбух. «Shargorod» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. 2007. С. 110, вступ, згадки адвоката й інженера, що знайшли притулок у Шаргороді. Англійський переклад Моше Девере на JewishGen; повних імен не наведено. ↩

  112. Єміма Д. Плоскаріу. Institutions for survival: The Shargorod ghetto during the Holocaust in Romanian Transnistria. Nationalities Papers, 2019, 47(1), с. 121–135. Веброзділ про облаштування життя гетто, підприємництво й допомогу — абзаци про сиріт; розділ про збереження культури — абзаци про дитбудинок і навчання. Свідчення Тайха наведено дослідницею за Yad Vashem Studies, 2 (1958), с. 241–244; спогади Розена — за його публікацією 2004 року, с. 11. Імена й спогади цитовано через дослідницю. ↩ ↩2

  113. Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. Документ №166: уривок монографії керівництва Шаргородського гетто від 15 січня 1944 року, укладеної на прохання Румунського соціального інституту; с. 322–323 (PDF-стор. 334–335). Підсумки двох хвиль і санітарна організація — с. 323. ↩ ↩2

  114. Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. Документ №166, с. 323–324 (PDF-стор. 335–336): втрати серед лікарів, водопостачання й окремий облік черевного тифу та паратифу. ↩

  115. Єміма Д. Плоскаріу. Institutions for survival: The Shargorod ghetto during the Holocaust in Romanian Transnistria. Nationalities Papers, 2019, 47(1), с. 129. Свідчення Марії Авербух наведене дослідницею за збірником Бориса Забарка Holocaust in the Ukraine (2005), с. 24. ↩

  116. Oral history interview with Irimia Solomon. Меморіальний музей Голокосту США, 1996.A.0192, RG-50.106.0027, інтерв’ю від 3 червня 1996 року; розділ каталожного опису «Анотація інтерв’ю». Відомості наведено за анотацією, не за повністю перевіреним записом інтерв’ю. ↩

  117. Сімха Вайсбух. «Shargorod» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. Бенціон Фукс і редакційна колегія. Ізраїль, 2007. С. 112–113, підрозділ про епідемію. Англійський переклад Моше Девере на JewishGen. Ініціали не розгорнуто; неоднозначний перелік після згадки 12 померлих лікарів не використано як поіменний список загиблих. ↩

  118. Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. Документ №211, с. 381–382 (PDF-стор. 393–394): відомість бюро єврейської праці Шаргородського району, стан обліку на 30 квітня 1943 року. Опрацьовано наявний машинний текстовий шар публікації; архівний оригінал окремо не перевірено. ↩

  119. Сімха Вайсбух. «Shargorod» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. Редактор Бенціон Фукс і редакційна колегія. Ізраїль, 2007. С. 116–117, підрозділ про примусову працю, абзаци про дорогу Мурафа—Ярошенка; англійський переклад Моше Девере на JewishGen. Число 1500 стосується загального набору з різних місць, а не лише Шаргорода. ↩

  120. Соломон Сульхінер. «Solomon Sulchiner’s Story» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. 2007. С. 493, абзаци про дорожні бригади; англійський переклад Моше Девере на JewishGen. ↩

  121. Натанель Вакс-Аміт. «The Story of Natanel (Wax) Amit» // Sefer Yehudei Suceava (Shotz) vekehilot hasviva. 2007. Початковий абзац розповіді — імена батьків; с. 497–498 — житло в Шаргороді й дорожній табір; англійський переклад Моше Девере на JewishGen. Географія й строки наведені за спогадом автора. ↩

  122. Земельний соціальний суд Північного Рейну—Вестфалії. Рішення від 3 лютого 2006 року, L 4 R 47/05, пункти 21–22: німецький переклад заяви колишнього в’язня з матеріалів компенсаційного провадження; текст оприлюднено на сайті «nu:legal». Повного імені заявника немає. ↩

  123. Катя Махотіна, Борис Забарко. Leben für die Bewahrung der Erinnerung. Gespräche mit Boris Zabarko. Einsicht. Bulletin des Fritz Bauer Instituts, 2023. С. 44, PDF-стор. 24, абзац про дорожні роботи; опрацьовано текстовий шар публікації. ↩

  124. Борис Забарко, інтерв’ю Олені Городецькій. «Украинцы снимали с трупов одежду». Jewish.ru, 13 квітня 2018 року. Відповідь на питання про везіння й допомогу гетто, абзаци про Аню Самбурську та порятунок Ізі й родини Забарка 1943 року. ↩

  125. Ш. Зінґер, за читанням підпису. Нарис про Шаргород. אייניקייט, №72, 19 червня 1947 року, с. 2, підрозділ про допомогу селу. Викладено за неперевіреним OCR бібліотеки; прізвище колісника в ньому має різні форми, тому наведене написання попереднє. ↩

  126. Анатолій Нагребецький, автор-упорядник і редактор. Шаргород – еврейское местечко. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2010. С. 152–153; у PDF — сторінки 152–153. На с. 152 товариство датоване початком 1990-х; на с. 257 того самого видання — початком 1990 року. Точну дату створення товариства ці виклади не встановлюють. ↩ ↩2 ↩3

  127. Вінницька ОДА. Звіт за 2023 рік, додаток 1, розділ 1 «Громадські організації етнічних спільнот (національних меншин і корінних народів)». Таблиця 1, с. 4 / PDF 4, рядок 13; станом на 1 січня 2024 року. Назва розділу й заголовки таблиці — на с. 1. ↩

  128. Картка юридичної особи 35155233 у YouControl, поля дати реєстрації, запису про припинення та уповноважених осіб, дата оновлення 23 серпня 2026 року; картка в Opendatabot, поля засновників, керівника й дати заснування, час витягу 24 серпня 2026 року. Обидві картки відтворюють дані ЄДР; статут і первинні реєстраційні рішення тут не цитуються. ↩

  129. Ігор Браверман. «“Красный Шпетл” - книга про Шаргород». «20 хвилин Вінниця», 7 грудня 2006 року, основний абзац про автора й відвідини міста. Назву публікації збережено як у виданні. ↩

  130. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 03.06.2026, справа №152/696/26, документ №137110988 та від 14.08.2026, справа №152/1182/26, документ №139020655: вступні частини та резолютивні частини, пп. 1–2. ↩

  131. О. В. Жукова. «Шаргородський замок як heritage-led regeneration в культурному житті регіону». Перша Шаргородська наукова історико-краєзнавча конференція. Вінниця, 2014. С. 233–234. Атрибуція Бернардо Морандо наведена за Жуковою, яка посилається на працю Т. О. Трегубової «Унікальна замкова споруда в м. Шаргороді» (1982, с. 265–266). ↩

  132. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Київ: Будівельник, 1985. Т. 2. С. 36, стаття про житловий будинок у замку; електронна публікація тексту. ↩ ↩2

  133. Кабінет Міністрів України. Постанова від 22 жовтня 2025 року № 1348 «Про внесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Перелік, с. 5 (PDF-стор. 6), записи № 020059 і № 020060. У документі будинок названо «Жилий будинок в замку». ↩ ↩2

  134. Каталог-довідник: Пам’ятки історії та культури України. Зошит 5. Вінницька область. Київ, 2015. PDF-стор. 448, розділ про Шаргород: житловий будинок у замку на тодішній вул. К. Маркса, 65; наріжна башта й мури у складі фортечного комплексу на вул. Щорса. ↩