Єврейське товариство Шаргорода — громада містечка Шаргород, відомості про мешканців якої містяться, зокрема, у посімейних списках 1806 року.
Юрисдикція та адміністративне підпорядкування
Ведення метричних книг казенними рабинами (єврейськими метрикантами) вимагає розуміння адміністративного підпорядкування Шаргорода, оскільки від цього залежить локалізація архівних фондів:
- До 1848 року: містечко належало до Ямпільського повіту Подільської губернії.
- З 1848 року: перепорядковано до Могилівського повіту Подільської губернії.
Духовні та казенні рабини
Метричні записи затверджувалися печаткою рабинату. В історії Шаргорода відомі наступні керівники релігійної громади, чиї імена можуть фігурувати в документах або печатках:
- Шломо — голова рабинського суду й керівник єшиви шаргородської громади, названий серед убитих у плачі про Немирів 1648 року, опублікованому в збірнику Хаїма Йони Гурлянда. Згадка стосується його загибелі в немирівському епізоді; років служби в Шаргороді вона не визначає.1
- Яаков Еліягу — за путівником Даміана Новака «Szarogród. Śladami niepamięci», шаргородський рабин, який під час погромів утік до Бучача. Точні роки його служби та дата втечі в цьому викладі не визначені.2
- Яаков-Йосеф з Полонного — рабин Шаргорода, вигнаний із міста близько 1748 року; пояснення конфлікту й хасидський переказ розглянуто нижче.3
- Мордехай — шаргородський рабин, названий у збірці хасидських переказів שבחי הבעש”ט. За розповіддю Давида, який тоді мешкав у Шаргороді, Мордехай просив громаду послати до немирівського рабина прохання молитися через загрозу нападу. Року події та повніших імен уривок не наводить.4
- Новах Михалович — шаргородський рабин, названий у переписі Летичівського повіту 1765 року разом із квартальним Гершком Берковичем і шкільником Срулем.5
- Ханох Крупник — рабин Шаргорода у другій половині XIX століття.
Інфраструктура рабинату (Синагоги)
Метричні книги часто велися з прив’язкою до конкретних молитовних будинків. Наприкінці 1880-х років у Шаргороді діяло 6 синагог, а на початку XX століття їхня кількість зросла до 9.6
- Головна Оборонна синагога — зведена у 1589 році, виконувала також фортифікаційну функцію.
- Бейт-мідраш та талмуд-тора — розташовувалися у двоповерховій кам’яній будівлі, збудованій купцем Б. Сорокером у 1884 році.
Єврейські кладовища
Назви «старе» й «нове» у різних описах означають різні ділянки. ESJF окремо обліковує найдавніше кладовище в центрі Шаргорода (48.73861, 28.08527), старе кладовище за річкою Ковбасною (48.74361, 28.0893) та сусіднє нове (48.74257, 28.08816). На найдавнішому кладовищі обстежувачі зафіксували близько двадцяти надгробків, що стояли, з датами 1762–1820 років; це межі знайдених ними дат, а не встановлений період усіх поховань.789
За путівником «100 еврейских местечек Украины», наприкінці XVIII століття на старому кладовищі, оточеному міською забудовою, забракло місця. Тому 1799 року на протилежному березі Ковбасної, на землях Гибалівки, відкрили нове кладовище, де ховали протягом XIX–XX століть. Ту саму дату й розташування наводить стаття В. М. Воловика, Г. С. Хаєцького та О. С. Бахновської.1011
Імовірно, цьому новому кладовищу путівника відповідає ділянка, яку ESJF тепер називає старою: вона також лежить за Ковбасною й датована 1799 роком, а поряд обліковане ще новіше кладовище. Водночас у картці ESJF переказано й інше датування цієї ділянки — серединою XVI століття; найраніший надгробок, знайдений під час власного обстеження ESJF, віднесено до середини XIX століття. Ці різні за походженням відомості не слід зводити до однієї безсуперечної дати.89
Наприкінці XIX століття огорожа нового кладовища занепала. За путівником, сторож повідомляв у молитовних будинках про худобу, яка вільно заходила на його територію. До 1893 року громада зібрала достатньо коштів і каменю для ремонту; автори припускають, що тоді огорожу й відремонтували. У цьому ж путівнику серед поховань нового кладовища названо близько двох тисяч євреїв із Румунії, загиблих під час окупації.1012
На найдавнішому кладовищі місцевий розділ JewishGen називає поховання рабинів Нафталі-Герца, сина Аарона га-Коена, голови рабинського суду, та Авраама, сина Меїра, який помер 1760 року. Це відомості вебопису; їх не слід змішувати з датами вибірки надгробків ESJF.13
Ще новішу сусідню ділянку ESJF пов’язує з 1950-ми роками: переказує дату заснування 1958 року, але повідомляє про знайдений надгробок 1956 року. Це розходження не дозволяє вважати 1958 рік точно встановленою датою початку поховань. У картці також названо охоронця Ігоря, який доглядав кладовище.9
Історія
1589
Євреї збудували величезну синагогу в мавританському стилі (П.Є.В. (1863) № 14).
До 1648 року
За путівником «100 еврейских местечек Украины», до Хмельниччини єврейське товариство Шаргорода було одним із близько п’ятнадцяти єврейських товариств Летичівського повіту.14
Про повідомлення щодо загибелі мешканців громади 1648 року та межі відомостей про втрати — у історії Шаргорода.
1681
За наведеним у путівнику викладом переліку подушного податку, 1681 року в Шаргороді євреї не проживали. Автори розглядають ці дані в контексті втрат єврейського населення колишнього Подільського воєводства.15
Близько 1748 — вигнання Яакова-Йосефа
Яаков-Йосеф з Полонного служив рабином Шаргорода до його вигнання близько 1748 року. Хавіва Педая в енциклопедії YIVO пов’язує невдоволення громади з його тривалим усамітненням та суворими аскетичними практиками, до яких він звернувся під впливом полонського проповідника Ар’є-Лейба. Зближення з Бештом — Ісраелем Баал-Шем-Товом, чиє вчення заперечувало аскетизм, — дослідниця обережно відносить до часу вигнання. Натомість Електронна єврейська енциклопедія пояснює конфлікт уже попереднім приєднанням рабина до Бешта. Ці виклади розходяться в послідовності подій; визначати аскетизм або поширення хасидизму як єдину доведену причину вигнання підстав недостатньо.316
Збірка хасидських переказів שבחי הבעש”ט, уперше надрукована 1815 року, розповідає про проповідь гостя в Шаргороді, зміну релігійного шляху рабина та наростання ворожнечі з містянами. За цим переказом, рабина вигнали перед суботою, яку він мусив провести в неназваному селі; Бешт і проповідник прибули туди, щоб його розрадити. Року вигнання розповідь не називає. В іншому епізоді збірки Яаков-Йосеф знову зупиняється в Шаргороді й молиться за місто. Це пізніша релігійна оповідна традиція, а не сучасний подіям акт громади.17
1765 — податковий облік міста з приписаними поселеннями
У розділі перепису Летичівського повіту Подільського воєводства від 27 лютого 1765 року серед представників Шаргорода названі рабин Новах Михалович, квартальний Гершко Беркович і шкільник Сруль; також згадані шаргородські ревізори й кагальні представники.5
У підсумковому записі спадкове власницьке місто Шаргород разом із приписаними до нього поселеннями має сплачувати податок із 2219 осіб за реєстром, засвідченим присягою ревізорів. Отже, 2219 — показник податкового обліку міста з приписаними поселеннями; він не визначає окремо населення самого міста.18
1784 — місто й приписані поселення
У переписі Летичівського повіту Подільського воєводства 1784 року єврейське товариство Шаргорода обліковане як кагал із приписаними поселеннями. У самому Шаргороді спочатку записано 1037 осіб у 244 будинках; повторна ревізія виявила ще 165 осіб, записаних за іменами й прізвищами в реєстрах кагалу. Підсумок міста — 1202 особи, приписаних поселень — 660, усього кагалу — 1862.19
Серед приписаних поселень наведені Лозова — 35 осіб, Конатківці — 8, Івашківці — 7, Руданське — 8, Перепільчинці — 10, Пасинки — 9, Андріївка — 4, Носиківка — 11, Клебанівка — 2, Копистирин — 9 у частині пана Гольовського та 8 у другій частині, Писарівка — 10, Політанки — 5, Хоменки — 11, Салківці — 4, Калитинка — 3, Покутине — 9, Біляни — 16. Реєстр також включає Ямпіль — 87 осіб і ще 17, виявлених додатковим розслідуванням, та Бушу — 21. Ці останні записи показують, що облікова територія кагалу виходила за межі безпосередніх околиць Шаргорода. Приписка до кагалу не означає територіального включення поселень до міста.19
1787 — місто, передмістя й кагал
У тарифі єврейського подушного обліку Летичівського повіту за 1787 рік для міста Шаргорода наведено 757 осіб. Окремо серед шаргородських передмість записані Гибалівка — 7, Слобода-Шаргородська — 8, Ковбасна — 5, Розкіш — 4 і Будне — 5; ще одним рядком зазначені виявлені діти й убогі — 55. Це різні рядки обліку, тому число міста не слід підмінювати підсумком усього кагалу.20
Серед приписаних сіл наведені Носиківка — 20 осіб, Пасинки — 24, Андріївка — 6, Перепільчинці — 19, Руданське — 12, Плебанівка — 17, Калинівка — 8, Івашківці — 9, Лозова — 35 і Біляни — 24. Загальний підсумок Шаргородського кагалу — 1353 особи; наведений тут добір поселень не є повним переліком. На відміну від запису 1784 року, у переписі 1787 року Ямпіль має окремий кагал.20
1799
Топографічний опис згадує в Шаргороді велику муровану єврейську молитовну будівлю, названу «школою», та мурований пришкілок при ній. Єврейських дворів нараховано 273, чоловіків — 347, жінок — 346.21
Закордонну торгівлю провадив купець першої гільдії, який водночас був рабином містечка. Ю. В. Легун у редакторській примітці припускає, що йдеться про Давида Герценштейна — купця першої гільдії та рабина Шаргорода, який у лютому 1799 року першим серед євреїв Поділля отримав золоту медаль із портретом і вензелем Павла I за участь у боротьбі з епідемією. Це припущення редактора про особу неназваного в описі рабина.21
За описом, більшість євреїв утримувалися з продажу та шинкування горілки. Власникові містечка сплачували 4000 злотих за займані ділянки та 13 000 злотих за оренду продажу горілки. Про торгівлю й ремесла докладніше — у статті про Шаргород.21
Погроми 1919–1920 років у таблиці допомоги
У записі №30 таблиці відомостей про погроми з матеріалів Київської районної комісії єврейського громадського комітету допомоги потерпілим для Шаргорода наведено сім нападів. У липні та листопаді 1919 року виконавцями названо петлюрівців. У лютому 1920 року окремими рядками записано напади петлюрівців і денікінців; у травні — поляків; у червні виконавців позначено ім’ям Петлюри; у листопаді — козаків зі скороченням «Чер.», яке не розкриває повної назви підрозділу. Позначення червневого рядка саме по собі не засвідчує особистої присутності Петлюри в Шаргороді.22
Для липневого нападу 1919 року в графі вбитих дорослих наведено 21 особу; загальна кількість постраждалих сімейств у шаргородському записі — 1000. Це різні одиниці обліку й різний обсяг підсумку: 1000 сімейств не означає 1000 осіб або втрати кожного окремого нападу, а 21 убитий дорослий не є встановленим загальним числом загиблих за 1919–1920 роки.22
Інша таблиця тієї самої справи, запис №5 на аркуші 11, наводить шість погромів і також 1000 постраждалих сімейств. Вона називає напади петлюрівців у липні й листопаді 1919 року та денікінців у лютому 1920-го. Далі записано два червневі напади 1920 року: поляків і українського формування, скорочене позначення якого прочитане непевно. Листопадовий напад 1920 року приписано Червоному козацтву.23
Отже, таблиці по-різному визначають кількість нападів і датують напад поляків травнем або червнем 1920 року. У шестипунктовому переліку немає окремого лютневого нападу петлюрівців із першої таблиці. Підсумовувати шість і сім як різні серії нападів або переносити число 1000 сімейств на кожну серію окремо ці записи не дозволяють.2223
У статистичній таблиці бюлетеня Могилівсько-Подільського районного комітету допомоги потерпілим від погромів №1 від 20 червня 1920 року для Шаргорода наведено 771 родину, 259 потерпілих родин і 21 загиблого. Таблиця охоплює червень–липень 1919 року; окремий розділ бюлетеня про Шаргород має липневе датування. Це інший обсяг обліку, ніж 1000 постраждалих сімейств у зведеннях за кілька нападів; числа не слід підміняти одне одним. Відомості про вдів і сиріт у шаргородському рядку позначені як відсутні, а не як нульові.24
Телеграма від 24 липня про допомогу потерпілим
У телеграмі до міністра єврейських справ голова єврейської громадської управи Ямпольський і директор департаменту національного самоврядування міністерства Е. Боград повідомляли про багатоденне насильство над єврейським населенням Шаргорода та Мурафи — пограбування, побиття й сексуальне насильство над жінками — та просили негайної допомоги українського уряду. Документ датований 24 липня без зазначення року в самому тексті. Збережену копію з копії засвідчив діловод інформаційного відділу Р. Швальбойм 15 вересня 1922 року; цю дату не слід переносити на описані події.25
18 липня 1919 року — мешканці Шаргорода в мурафській відомості
У відомості про вбитих під час погрому в Мурафі, складеній 2 грудня 1921 року, записи №53–57 називають п’ятьох мешканців Шаргорода, убитих петлюрівцями 18 липня 1919 року. За свідченнями очевидців, їх поховали в братській могилі. Місце проживання в цих записах не слід автоматично вважати місцем убивства.26
| № у відомості | Ім’я та прізвище | Вік | Заняття | Обставини загибелі |
|---|---|---|---|---|
| 53 | Борух Йосипов Залязник | 27 | Торговець | У льосі, убитий багнетами |
| 54 | Нисон Вольфов Криштуль | 27 | Торговець | На вулиці, застрелений |
| 55 | Абрам Шмулев Шор | 25 | Торговець (?) | На вулиці, застрелений |
| 56 | Хаїм Йосипов Крупник | 25 | Торговець (?) | На вулиці, застрелений |
| 57 | Хаїм Мойшев Рознатовський | 20 | Кравець | На вулиці, застрелений |
Козацькі пограбування та прибуття галицького гарнізону
Доповідь №466 від 11 серпня 1919 року до Могилівсько-Подільського районного комітету допомоги потерпілим від погромів описує терор у Шаргороді з боку козаків, які відривалися від передових позицій. Вони грабували єврейські помешкання, накладали контрибуції й відбирали на вулицях одяг та взуття. У цьому викладі названо одне вбивство та приблизно два мільйони рублів збитків. Завершення насильства доповідачі пов’язують із прибуттям 4–5 серпня 1919 року галицького гарнізону на чолі з районним тиловим комендантом Бандурою: протягом п’яти днів від його появи мешканців і майно охороняв галицький караул. Наведені втрати стосуються саме описаного епізоду, а не всіх нападів на містечко.27
Представники містечка, за доповіддю, боялися давати Надзвичайній слідчій комісії свідчення про пограбування через загрозу приходу інших дезорганізованих частин. Прибулі делегати скликали за дозволом коменданта народні збори, пояснили закон про національно-персональну автономію й організували вибори комітету допомоги. Доповідачі зазначали, що ради єврейської громади та партій на той момент не було, тому передбачений інструкцією партійний принцип формування комітету застосувати не вдалося. Роботі перешкоджали брак канцелярських коштів і труднощі збору внесків із заможних мешканців. Делегати налагодили зв’язок комітету з комендатурою та пропонували клопотати перед міністерством про 70–75 тисяч рублів субсидії, право примусового стягнення внесків і роз’яснення місцевій владі закону про автономію. Це пропозиції доповіді, а не засвідчення виділення грошей чи надання таких повноважень.27
Передавання погромної справи слідчим
Жовтневу копію звіту розглянуто в історії міста, а окремий звіт №324 від 5 листопада — у зв’язку з дорученням справи Пономареву та його звільненням від роботи в комісії.
Ухвалу комісії від 27 жовтня 1919 року про повернення шаргородської справи Пономаревим і запит нових кандидатур розглянуто в історії Шаргорода.
За дослідженням Л. В. Гриневич, у доповіді комісії від 5 листопада 1919 року зазначалося, що до Шаргорода та Джурина слідчі лише збиралися виїхати. Отже, передавання справи виконавцям саме по собі ще не засвідчує їхнього прибуття до містечка або початку опитувань на місці.28
За дослідженням Марека Богдана Козубеля, справу про погром у Шаргороді включено до переліку проваджень, переданих суддям і слідчим військового, загального й адміністративного судочинства. Автор посилається на звіт слідчої комісії від 5 листопада 1919 року; конкретного одержувача шаргородської справи та її результату цей перелік не встановлює.29
Шаргородський погром у французькому збірнику 1927 року
Французький збірник Комітету єврейських делегацій Les pogromes en Ukraine sous les gouvernements ukrainiens (1917–1920): aperçu historique et documents повідомляє про близько 100 загиблих у Шаргороді та приписує організацію погрому загонам 3-ї дивізії генерала Удовиченка під командуванням полковника Шандрука. У примітці укладачі посилаються на записку Е. Бограда, виконувача обов’язків директора департаменту національної автономії, від 3 вересня, наведену в додатку №43.30
На іншій сторінці збірник наводить шаргородське свідчення Бограда з офіційної доповіді міністрові єврейських справ: убивці калічили жертв, відрізаючи язики й виколюючи очі, та примушували рідних і друзів дивитися на це. Посилання знову веде до додатка №43.31
У самому додатку №43 опубліковано доповідь Е. І. Бограда від 3 вересня 1919 року. Повернувшись із Могилівського повіту, він повідомляв міністрові про цілковите спустошення Шаргорода й Копайгорода та близько 100 убитих у Шаргороді. За його свідченням, на пагорбах довкола Шаргорода багато євреїв померли від голоду; доповідач описував загиблих обличчям у землі, яку вони намагалися їсти через брак хліба. Відповідальність за описані жахіття Боград покладав на полковника Шандрюка — так передано прізвище в додатку; в основному викладі збірника вжито форму Шандрук. Боград закликав Міністерство єврейських справ домогтися від уряду заходів щодо причетних до насильства військових частин і звернути особливу увагу на поліцію безпеки та політичні відділи.32
Наведені у збірнику близько 100 загиблих і свідчення доповіді 11 серпня 1919 року про одне вбивство залишаються окремими джерельними повідомленнями: тотожність описаних епізодів не встановлена.3027
Пізніший військовий виклад про бої та цивільних
У книжці Олександра Удовиченка «Третя Залізна дивізія» 1971 року втрати мешканців і будівель Шаргорода під час боїв наприкінці червня — на початку липня 1919 року пояснено артилерійським обстрілом; погром заперечено. Це пізній полемічний виклад, підготовлений О. Вишнівським, з антиєврейськими узагальненнями. Він не скасовує свідчення доповіді від 11 серпня 1919 року про пограбування й одне вбивство; тотожність описаних епізодів не встановлена.33
Серпень 1919 року — повідомлення про денікінський погром
Повідомлення №82 у відомостях про погроми в Подільській губернії датує денікінський напад на Шаргород серпнем 1919 року. У ньому наведено 21 (?) убитого — число прочитане непевно, — зазначено численні випадки сексуального насильства, пограбування всіх потерпілих і те, що багато людей відкуповувалися грошима. Цей запис не слід ототожнювати з липневим петлюрівським нападом, для якого інша таблиця наводить 21 убитого дорослого: різняться місяць, виконавці й означення обліку.34
Субсидована школа
У переліку установ, які субсидував Єврейський громадський комітет допомоги потерпілим від погромів, зазначена школа в Шаргороді. Поруч наведено число 70 у графі без заголовка — ймовірно, кількість осіб, якими опікувався заклад, хоча точне значення показника не встановлене. Назви, адреси й дати відкриття школи в наведеному рядку немає.35
Повітовий уповноважений Ліфшиць і зв’язок із Шаргородом
У записі №8 про Могилівський повіт повітовим уповноваженим названо Ліфшиця, його адресою зазначено Могилів. Шаргород прямо включений до переліку пунктів, з якими уповноважений був пов’язаний. Запис не уточнює виду цього зв’язку та не засвідчує особистого відвідання Шаргорода; імені й по батькові Ліфшиця в ньому немає.36
Єврейська місцева рада у 1920-х роках
В огляді матеріалів Подільської губернської комісії у справах національних меншин за 1925 рік Фаїна Винокурова називає Шаргород серед місць, де комісія вирішила створити єврейські місцеві ради. Посилання авторки — ДАВіО, ф. Р-925, оп. 1, спр. 282, арк. 200. Її виклад не встановлює точної дати рішення, фактичного початку роботи шаргородської ради або її територіальних меж.37
1930-ті — закриття синагог і приватні міньяни
За Електронною єврейською енциклопедією, у 1930-х роках у Шаргороді закрили всі синагоги. Це узагальнення не містить переліку закладів, дат і правових підстав закриття кожного з них.6 Енциклопедія гетто Яд Вашем уточнює, що після закриття синагог і молитовних будинків молитви тривали у приватних міньянах. У містечку діяли два шохети, які також виконували обряд обрізання; їхніх імен у цьому викладі не наведено.38
1942 — повторне відкриття великої синагоги
За енциклопедією гетто Яд Вашем, восени 1942 року, перед святами, у Шаргороді знову відкрили велику синагогу. Вона діяла до кінця існування гетто; у ній здійснювали шлюби, обрізання та інші релігійні обряди. Це свідчення про повторне відкриття одного закладу, а не про відновлення всіх довоєнних молитовних будинків.38
Звіт керівництва гетто від 15 січня 1944 року повідомляє також про знесення неназваної великої синагоги, яку використовували як спільне житло й вважали осередком інфекції; мешканців після дезінсекції розселили в інших кварталах. Точної дати, назви й адреси споруди немає, тому ототожнювати її зі згаданою вище великою синагогою підстав недостатньо. Медичні заходи описані в історії Шаргорода.39
Примусові дорожні роботи
Участь мешканців гетто в будівництві дороги Мурафа—Ярошенка, відомості про інженера Кеніґа, лікаря Вайтмана та умови життя робітників розглянуті в історії Шаргорода.
1943 — робітники в Трихатах
У списку непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту через Південний Буг у Трихатах від 11 серпня 1943 року Шаргород зазначений як місце проживання восьми людей: Ісака Людвака (№1), Ісака Ґлаубаха (№2), Давида Ґробмана (№3), Рубіна Біттковера (№4), Самуеля Розенберґа (№6), Мозера Адлера (№7), Еуґена Ґеермана (№11) та Ебера Шаффера (№13). Графа місця проживання не встановлює їхнього місця народження чи довоєнного походження. Сам список не повідомляє про їхнє повернення або подальшу долю.40
Колишній голова комітету Шаргородського гетто доктор М. Тайх у спогаді, опублікованому Мататіасом Карпом, пояснював, що перший список для Трихатів поспіхом уклав комітет у Могилеві за наказом полковника Лоґіна, використовуючи повітові переписи. До нього потрапили також люди з інвалідністю, тяжкохворі та звільнені від праці; Лоґін окремо вимагав відправити першим транспортом євреїв, які працювали в канцеляріях претур.41
За Тайхом, із першої групи 175 робітників через кілька днів повернулися 18, яких не прийняла німецька комісія. Разом із поверненими з інших місць їх було близько 50. Майор Ботороаґе спочатку наказав знову відправити їх у Трихати, а після звернень родичів погодився на Тульчин. Частина втекла звідти й повернулася до Шаргорода. Ґотмана, Кольбера та ще одного чоловіка, чиє ім’я Тайх не пригадав, схопили й засудили в Тирасполі до трьох місяців ув’язнення. Четверо шаргородців — Абрагам, Шмельцер, Беккер і Шпербер — не повернулися. Тайх і доктор Фільдерман просили Ботороаґе з’ясувати їхню долю; згодом Тайх довідався від утікача Ріттера, що жандарм пограбував і розстріляв групу, до якої входили ці четверо. Це свідчення Тайха з переказом розповіді Ріттера; воно не визначає долі джуринської групи.41
1943 — свідчення про Герша Малая й Макса Даубера
Колишній голова єврейського комітету в Могилеві М. Кац записав, що в липні 1943 року до нього прийшов скривавлений Герш Малай із Шаргорода. Малай повідомив, що жандарми стріляли в групу з чотирьох євреїв і кинули їх у Дністер, але він, поранений, вибрався з води. Наступного дня до Каца прийшов Макс Даубер із тієї самої групи й підтвердив розповідь. За Кацом, майор Ґеорґе Ботороаґе заявив, що не знає про цей злочин; доктор Фільдерман передав повідомлення генералові Пікі Васіліу, який, за тим самим спогадом, мав наказати розслідування. Кац не називає двох інших людей і не встановлює в цьому фрагменті остаточної долі всіх чотирьох.42
Післявоєнні десятиліття — приватні міньяни
За Анатолієм Нагребецьким, у післявоєнному Шаргороді міньян збирався в житловому будинку в нижній частині міста. Автор називає Сімху-шамеса, який помер на початку 1970-х років, і переказує спогад про те, як він нагадував родичам дати смерті місцевих євреїв для поминання. Згадано також різника Олтера-шойхета: певний час міньян збирався в його будинку неподалік великої синагоги. Повних імен і точних дат цих зібрань виклад не дає.43
Початок 1990-х — молитовне приміщення
За Анатолієм Нагребецьким, у період створення Товариства єврейської культури на початку 1990-х років у Шаргороді невеликий приватний будинок пристосували для синагоги. Ця згадка не стосується повернення великої історичної синагоги й сама собою не встановлює юридичного статусу релігійної громади.44
Про Аркадія Шмулевича, Григорія Райтмана, Інну Фрідкіну та розбіжності в датах реєстрації громадських організацій — у відповідному розділі історії міста.
Територія
Переписи та ревізії
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1806 | ДАХмО-225-1д-501 | ВікіДжерела | Окремі примітки про намір приписатися й вибуття до Шаргорода; PDF-сторінка 3. |
| 1806 | ДАХмО-225-1д-503 | ВікіДжерела | Проживання у Шаргороді та шлюбні зв’язки; PDF-сторінки 31, 40, 67, 104–105, 108, 110–111, 129–131, 151–152, 160, 212, 246, 250–253, 285–286. |
| 1806 | ДАХмО-225-1д-504 | ВікіДжерела | Шлюб, наміри приписатися й переселення до Шаргорода; PDF-сторінки 86–88, 102–103, 142. |
У справі ДАХмО-225-1д-501 за 1806 рік є примітка про особу, яка мешкала в селі Троповій Могилівського повіту й бажала надалі приписатися до Шаргорода з родиною. У цій самій примітці згадано дочку Ривку, народжену після ревізії. Інша примітка повідомляє про остаточне вибуття особи з родиною до Шаргорода Ямпільського повіту. Перша примітка засвідчує намір, друга — записане вибуття; самі по собі вони не встановлюють подальшої долі цих родин. (ДАХмО-225-1д-501, PDF-сторінка 3)
У справі ДАХмО-225-1д-503 примітка до запису Шаї Шліомовича повідомляє, що він із 16 травня 1801 року мешкав у містечку Шаргороді Ямпільського повіту й бажав залишитися там надалі. Це свідчення проживання та наміру на час укладання запису, а не відомість про його подальшу долю. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 31)
На PDF-сторінці 40 названо Зелмана Вилкнера, сина Лейби: під час ревізії 1798 року його записано в Шаргороді, а згодом він переселився до Кодими. Рік переселення читається лише частково — «18..»; частина примітки нерозбірлива. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 40)
У домі 79 на PDF-сторінці 67 записано Шмийла Ізраїлевого сина Зенцгендлера, який за ревізією 1795 року обліковувався в Шаргороді. Разом із ним названі дружина Хана Лейзерова дочка, син Хаїм Арон, народжений 1797 року, та дочка Фрима, народжена 1796 року. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 67)
На PDF-сторінці 105 цієї справи зафіксовано видання заміж до Шаргорода Хаї у 1804 році та Рейзі у 1805 році. Хая названа дочкою Нухима Зельманова сина Косянського; на попередній PDF-сторінці 104 записано його смерть у 1806 році. У цьому фрагменті перепису також названі вдова Етя Мошкова дочка Сербянська та її зять Хаскель Гершков син Калитинський. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 104–105)
На PDF-сторінці 108 справи ДАХмО-225-1д-503 названо ще двох жінок, виданих заміж до Шаргорода: у домі 15 — Махлю, дочку Мошка Беніова сина Кордонського, у 1802 році; у домі 16 — Фрейду, дочку Міхеля Мошкова сина Літвака, у 1806 році. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 108)
У домі 23 на PDF-сторінці 110 записано Іцка Лейбового сина, померлого 1796 року, та його сина Гершка. Про дружину Гершка Суру Дувидову дочку стоїть примітка: «взята із Шаргорода 1798 року». (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 110)
У домі 25 на наступній сторінці записано смерть Мошка Мордкова сина у 1801 році; його дочку Нахамцю видано заміж до Шаргорода у 1802 році. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 111)
На PDF-сторінці 129 під рубрикою Покутин у домі 44 записано Гершка Ушерового сина, який приписався за поточним переписом до Шаргорода. Названі його дружина Марим Морткова дочка, син Міхел і дочки Товба та Сура. Товба вийшла заміж до Шаргорода 1795 року, Сура — 1799 року. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 129)
Під рубрикою Борівки в домі 45 названо Рапшу Дувидового сина, який мешкав і записався за поточним переписом у Шаргороді, його дружину Хаю Абрамову дочку, сина Абрама й дочку Перлу. У домі 47 записано Шулима Янкеліового сина Поляка: його перша дружина Рейзя Шмуйлова померла 1800 року; другу дружину Іту Шмийлову дочку взято із Шаргорода. Року другого шлюбу примітка не називає. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 129)
У домі 48 на PDF-сторінці 130 названо Янкеля Беркового сина Мазура та його одруженого сина Лейбу. Дружину Лейби Іту Мошкову дочку взято із Шаргорода 1802 року. Запис перекривається на PDF-сторінці 131. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 130–131)
У домі 51 на PDF-сторінці 130 записано Гершка Іцкового сина та його дружину Лею Беркову дочку. За приміткою, Гершко у 1800 році мешкав і записався за переписом у Шаргороді. Цей запис перекривається на PDF-сторінці 131. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 130–131)
У домі 58 на PDF-сторінці 151 названо Алейбка (?) Гершкового сина Коца, помилково записаного за старою ревізією як Гершко Лейбович. Його другу дружину Меню (?) Янкеліову дочку взято заміж у Шаргороді 1801 року. Читання імен Алейбка та Мені непевне. Запис перекривається на PDF-сторінці 152. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 151–152)
На PDF-сторінці 160 серед записаних у Старій Мурафі за додатковою ревізькою казкою 1796 року названо Хуну Дувида Овшієвого сина Франка та його дружину Гендю Шмиїлову дочку. Гендю взято із Шаргорода 1800 року. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінка 160)
На PDF-сторінці 212 записано намір Аїзика Іцкового сина Міляра залишитися у Шаргороді Ямпільського повіту. Названі його дружина Хава Янкелева дочка, дочки Лея та Хана й син Янкель. Іона Іцків син Дегтяр також бажав залишитися з родиною в Шаргороді у міщанському стані. У його родині записані дружина Сура Іовелева дочка, дочка Ятя та сини Іцко й Іохл (?). Примітка називає Іцка народженим після ревізії. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 212)
Зять Еля Гензелевого сина Бортняка, Сахно Іцків син Резник, переселився з дружиною Хаєю Леєю Бортниковою дочкою до Шаргорода Ямпільського повіту в березні; рік у читанні неповний — «180». Він узяв із собою дітей Бортняка Данила, Сумера, Абрамка й Гензеля; примітка повідомляє, що вони там перебували й бажали залишитися. Ель помер у травні 1799 року; його вдова Фрима Дувидова дочка вийшла заміж і переселилася до Івашківців Могилівського повіту в серпні 1800 року. У переліку синів Бортняка також названі Юдко й Гершко; примітка згадує їхнє переселення до Попелюх у березні 1802 року. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 246, 250–251)
У цьому ж фрагменті записано Лейбу Морткового сина Лозовського, який переселився до села Розкош Ямпільського повіту в березні 1797 року й бажав залишитися в Шаргороді. Названі його дружина Прива Хаїмова дочка та син Шліома. Примітка розрізняє попереднє переселення й намір щодо Шаргорода. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 250–251)
Під рубрикою Плебанівки на PDF-сторінці 252 вдова Міхала Зулікового сина Меса (?), Добриш Шмулева дочка, бажала переселитися з дітьми до Шаргорода. У родині названі син Шмуль із дружиною Ітою Іцковою дочкою, їхні діти Гершко, Дрейзя, Перля й Естер, а також Гендя, названа дочкою Міхеля Лиса (?). Шулим Зелманів син Естрин бажав переселитися до дочки Сури, яка вийшла заміж до Шаргорода в липні 1806 року; його дружина Естер Дувидова дочка померла в жовтні 1802 року. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 252)
На PDF-сторінці 253 у родині Шимона Лейба Гершкового сина названі дружина Сура Зеїликова дочка та син Абрам Мортко з дружиною Рухлею Лейбовою дочкою. Рухля прибула із Шаргорода в грудні 1796 року. Далі перелічені сини Шмуль та Іцек і дочка Маріям; у примітці про дітей, народжених після ревізії, батька названо Шимоном Хаїном і записано його бажання залишитися з родиною в Шаргороді. Співвідношення форм «Шимон Лейб» і «Шимон Хаїн» цей фрагмент не пояснює. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 253)
У домі 80 названо Нусина Абу Мошкового сина Зильперта та його дружину Ханю Суру Лейбову дочку, взяту заміж із Шаргорода Ямпільського повіту. Року шлюбу в наданому читанні немає. (ДАХмО-225-1д-503, PDF-сторінки 285–286)
У переписі Лучинецького кагалу від 10 квітня 1806 року, який міститься у справі ДАХмО-225-1д-504, є ще три родинні згадки про Шаргород:
- Дім 17: Ривка, дочка Гершка Хаїмовича Кримчука (?), вийшла заміж до Шаргорода Ямпільського повіту. Ім’я батька наведено на попередній PDF-сторінці 87. (PDF-сторінки 87–88)
- Дім 18: Абрамко, син Сміха Менделя, із родиною мешкав у Троповій Могилівського повіту; родина бажала надалі приписатися до Шаргорода. (PDF-сторінка 88)
- Дім 19: Лейба, син Дувида Абрамовича Друзяка, вибув із родиною до Шаргорода Ямпільського повіту. (PDF-сторінка 88)
У домі 12 цього списку названо Янкеля Гершковича Галдигуза. За приміткою, він вибув до Шаргорода Ямпільського повіту в жовтні 1801 року й бажав залишитися там із родиною. (ДАХмО-225-1д-504, PDF-сторінка 86)
Інший запис стосується Даніела Еліовича, зятя Гершка Фроімовича Фроімчука, названого серед мешканців села Тропової. Даніел переселився до Шаргорода у 1806 році й бажав залишитися там. (ДАХмО-225-1д-504, PDF-сторінки 102–103)
На PDF-сторінці 142 під № 1 названо Рувина Беркова сина з приміткою про переселення до Шаргорода Ямпільського повіту Подільської губернії у 1804 році. (ДАХмО-225-1д-504, PDF-сторінка 142)
Ці згадки не означають, що справи містять окремий або повний перепис Шаргородської громади. Подібні примітки у справах 501 і 504 не слід автоматично рахувати як різні родини: тотожність записів між цими справами ще не встановлена.
Метричні книги
| Роки | Архівна справа | Посилання | Примітка |
|---|---|---|---|
| 1838 | ДАХмО-227-1-3083 | ВікіДжерела | Підшивка, див. 582 |
| 1842-1880 | ДАВіО-904-26-1 | ВікіДжерела | Смерть |
| 1844 | ДАХмО-227-1-57 | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1844 | ДАХмО-277-1-57а | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1844 | ДАХмО-277-1-57б | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1844-1871 | ДАВіО-904-26-2 | ВікіДжерела | Шлюб |
| 1845 | ДАХмО-227-2д-302 | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1846-1864 | ДАВіО-904-26-3 | ВікіДжерела | Народження |
| 1846 | ДАХмО-227-2д-324 | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1848-1849 | ДАХмО-277-1-58 | ВікіДжерела | Народження |
| 1848 | ДАХмО-227-1д-311 | ВікіДжерела | Підшивка |
| 1852 | ДАХмО-227-2д-652 | ВікіДжерела | Випис про народження |
| 1866-1884 | ДАВіО-904-26-24 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | |
| 1871-1917 | ДАВіО-904-26-164 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | Розлучення |
| 1872-1894 | ДАВіО-904-26-41 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | Шлюб |
| 1885-1900 | ДАВіО-904-26-82 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | Народження |
| 1885-1917 | ДАВіО-904-26-165 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | Смерть |
| 1901-1917 | ДАВіО-904-26-174 | ВікіДжерела, Сергій Фазульянов - Google Drive | Народження |
Дотичні справи
| Час | Архівна справа | Назва | Посилання |
|---|---|---|---|
| 1855-1859 | ЦДІАК-442-90-428 | По відношенню Міністерства внутрішніх справ з додатком Шаргородського єврейського товариства про звільнення його від поставки недостачі рекрутів | |
| 1919 | ЦДАВО-3301-2-42 | Телеграма голови єврейської громади про погроми у м. Шаргород і м. Мурафа | ЦДАВО - Архіум |
Footnotes
-
לקורות הגזרות על ישראל / упорядник Хаїм Йона Гурлянд. Перша частина. Перемишль, 1887. С. 12–13 / PDF 13–14, плач про Немирів; ім’я Шломо та посади — на с. 13. Наведено за попереднім машинним читанням івриту, без незалежного підтвердження транскрипції. ↩
-
Даміан Новак. Szarogród. Śladami niepamięci, 2010, с. 18–19, розділ про єврейську громаду. Повідомлення наведено за путівником, без незалежного підтвердження обставин втечі; його сусідня атрибуція цитати про триста домогосподарів Ганноверу розходиться з її локатором у мартирологу Шмуеля Файвіша. ↩
-
Хавіва Педая. Ya‘akov Yosef of Polnoye. The YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe, перші три абзаци; переклад з івриту Девіда Фахлера. Датування — близько 1748 року. ↩ ↩2
-
Дов бен Шмуель Бер. שבחי הבעש”ט. Копись: друкарня Ісраеля Яффе, 1815; електронний текст проєкту Бен-Єгуда, розділ 25, перше речення. Давид виступає оповідачем; його тотожність іншим однойменним діячам не встановлена. ↩
-
Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 714, 719, PDF-сторінки 1030, 1035; заголовок перепису Летичівського повіту від 27 лютого 1765 року та перелік представників Шаргорода. ↩ ↩2
-
Шаргород. Електронна єврейська енциклопедія; за вихідними даними сторінки: КЕЭ, т. 10, 2001, стовп. 65–67. Абзаци про кінець XIX — початок XX століття та 1920–1930-ті роки. Опрацьовано вебтекст; пооб’єктних рішень про закриття він не наводить. ↩ ↩2
-
Sharhorod Oldest Jewish Cemetery. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative, поля координат, кількості та крайніх дат знайдених надгробків; розділ «Historical overview». Дата обстеження в прочитаному тексті не вказана. ↩
-
Sharhorod Old Jewish Cemetery. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative, координати, поле найдавнішого знайденого надгробка та перший і останній абзаци «Historical overview». Картка № 43393 Центру єврейського мистецтва повторює 1799 рік із посиланням на ESJF; це залежний виклад. ↩ ↩2
-
Sharhorod New Jewish Cemetery. ESJF European Jewish Cemeteries Initiative, поля координат, стану ділянки, найдавнішого знайденого надгробка та розділ «Historical overview». ↩ ↩2 ↩3
-
В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 418, абзац про нове кладовище, посилання на прим. 86–87; у PDF — сторінка 210. Джерело дати у прим. 86 на с. 639: Крупник, Agadot Sharigrod, № 1, с. 135; джерело повідомлення про огорожу у прим. 87: «НХВ», 1893, № 34, с. 654. Обидва джерела цитовано через путівник; припущення про час ремонту належить його авторам. У PDF примітки — сторінка 320. ↩ ↩2
-
В. М. Воловик, Г. С. Хаєцький, О. С. Бахновська. Етнокультурні ландшафти Шаргорода. Молодий вчений, 2019, № 2 (66), с. 327–328. У доступному PDF — сторінки 37–38. Вторинний виклад без окремого посилання на документ про відкриття кладовища. ↩
-
В. Лукін, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 450, абзац про поховання на новому кладовищі; у PDF — сторінка 226. ↩
-
Cemetery. Місцевий розділ JewishGen про Шаргород, оновлення жовтня 2024 року, абзаци про надгробки на старому кладовищі та похованих рабинів. ↩
-
В. Лукин, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 29. ↩
-
В. Лукин, А. Соколова, Б. Хаймович. 100 еврейских местечек Украины. Вып. 2: Подолия. Санкт-Петербург: видавець А. Гершт, 2000. С. 36. ↩
-
Я‘аков Иосеф бен Цви ха-Кохен Кац из Полонного. Електронна єврейська енциклопедія; КЕЭ, т. 10, 2001, стовп. 885–887, біографічний абзац про 1741 рік і вигнання близько 1748 року. ↩
-
Дов бен Шмуель Бер. שבחי הבעש”ט — збірка переказів на хвалу Бештові. Копись: друкарня Ісраеля Яффе, 1815; електронний текст проєкту Бен-Єгуда, розділи 21 і 23. Нумерація електронної публікації; календарного року вигнання в цих уривках немає. ↩
-
Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 725, PDF-сторінка 1041; підсумковий податковий запис Шаргорода з приписаними поселеннями. ↩
-
Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 437, 448–449, PDF-сторінки 735, 746–747; заголовок перепису 1784 року та реєстр Шаргородського кагалу. ↩ ↩2
-
Архив Юго-Западной России. Часть 5. Том 2. Выпуск 1: Переписи еврейского населения в Юго-Западном крае в 1765–1791 гг.. Київ, 1890. Окрема пагінація документів, с. 558, 567, PDF-сторінки 864, 873; заголовок перепису Летичівського повіту 1787 року та реєстр Шаргородського кагалу. ↩ ↩2
-
Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти / за ред. Ю. В. Легуна. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. 396 с., іл. ISBN 978-966-924-616-5. С. 218–221. ↩ ↩2 ↩3
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 7, PDF-сторінка 10, таблиця відомостей про погроми, запис №30 «Шаргород». Числа 19 та 20 стоять у графі року. Для листопада 1920 року прочитано скорочення, а не повну назву військової частини. ↩ ↩2 ↩3
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 11, PDF-сторінка 20, запис №5 «Шаргород»: шість погромів, 1000 постраждалих сімейств, перелік дат і виконавців. Позначення українського формування у п’ятому пункті лишається непевним. ↩ ↩2
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 218, цифрова копія справи, бюлетень районного комітету допомоги потерпілим від погромів №1 від 20 червня 1920 року: арк. 27, PDF-сторінка 43 — заголовок; арк. 30 зв., PDF-сторінка 50 — розділ про Шаргород; арк. 32, PDF-сторінка 53 — таблиця, рядок №7. Зміст документа їдишем передано українською. ↩
-
ЦДАВО України, ф. 3301, оп. 2, спр. 42, арк. 1, кадр 00002 переглядача, копія з копії телеграми від 24 липня до міністра єврейських справ; засвідчувальний запис від 15 вересня 1922 року. Громада, яку очолював Ямпольський, у прочитаному тексті не названа. ↩
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 243, арк. 5 зв., PDF-сторінка 10, відомість про вбитих під час погрому в Мурафі, складена 2 грудня 1921 року, записи №53–57. Заняття №55–56 прочитані непевно. ↩
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 218, арк. 10–10 зв., PDF-сторінки 15–16, доповідь №466, позначка «ex. 4028», від 11 серпня 1919 року до Могилівсько-Подільського районного комітету допомоги потерпілим євреям від погромів, шаргородська частина. Дата й підписи делегованих районним комітетом авторів — на арк. 10 зв.; імена не розкриті. Засвідчення копії — 24 березня 1921 року. ↩ ↩2 ↩3
-
Л. В. Гриневич. «Провести найширше в свідомість мас, що здіяні злочини не залишаться без кари» (про створення і діяльність Особливої слідчої комісії для розслідування протиєврейських погромних дій при Раді народних міністрів УНР). Сторінки історії. 2018. Вип. 46. С. 69, PDF-сторінка 16. Авторка викладає доповідь від 5 листопада 1919 року з посиланнями на ЦДАВО України, ф. 2060, оп. 1, спр. 40, арк. 252, 266. Наведений авторкою архівний шифр потребує уточнення; використано її дослідження, архівний документ окремо не опрацьовано. ↩
-
Марек Богдан Козубель. Działalność Nadzwyczajnej Komisji Śledczej ds. Antysemickich Pogromów na Terytorium Ukraińskiej Republiki Ludowej w 1919 roku. Kwartalnik Historyczny. 2020. Т. 127, № 4. С. 908, прим. 114; PDF-сторінка 26. Наведене автором першоджерело — ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 32, арк. 98–99, звіт від 5 листопада 1919 року — окремо не опрацьовано. ↩
-
Комітет єврейських делегацій. Les pogromes en Ukraine sous les gouvernements ukrainiens (1917–1920): aperçu historique et documents. Париж, 1927. С. 72, PDF-сторінка 82, абзац про Шаргород, прим. 6 із посиланням на записку Е. Бограда від 3 вересня та додаток №43. ↩ ↩2
-
Комітет єврейських делегацій. Les pogromes en Ukraine sous les gouvernements ukrainiens (1917–1920): aperçu historique et documents. Париж, 1927. С. 74, PDF-сторінка 84, шаргородський фрагмент свідчення Е. Бограда, прим. 1 із посиланням на додаток №43. ↩
-
Комітет єврейських делегацій. Les pogromes en Ukraine sous les gouvernements ukrainiens (1917–1920): aperçu historique et documents. Париж, 1927. Додаток №43, с. 77–78, PDF-сторінки 205–206: доповідь Е. І. Бограда міністрові єврейських справ від 3 вересня 1919 року. Використано французьку публікацію документа у збірнику; архівний оригінал окремо не опрацьовано. ↩
-
Олександр Удовиченко. Третя Залізна дивізія: матеріяли до історії Війська Української Народньої Республіки. Рік 1919. Матеріали упорядкував і підготував до друку О. Вишнівський. Нью-Йорк: Червона калина, 1971. Розділ XVI, перша вебсторінка, полемічний фрагмент після опису артилерійського бою. Опрацьовано текстову вебпублікацію; друковану пагінацію не встановлено. ↩
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 32, PDF-сторінка 49, відомості про погроми в Подільській губернії, повідомлення №82 «Шаргород»; заголовок розділу — арк. 29, PDF-сторінка 46. Знак питання при числі 21 збережено. ↩
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 11 зв., PDF-сторінка 21, перелік установ, субсидованих Єврейським громадським комітетом допомоги потерпілим від погромів, рядок про школу в Шаргороді. ↩
-
ДАКО, ф. Р-3050, оп. 1, спр. 231, арк. 68, PDF-сторінка 98, запис №8 про Могилівський повіт: уповноважений, адреса й пункти зв’язку. ↩
-
Ф. А. Винокурова. «Створення та діяльність єврейських органів місцевого самоврядування у 20–30-і роки ХХ ст. (огляд архівних джерел)». Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. Вінниця, 1999. Вип. 1. С. 150–151, прим. 6 на с. 154. Архівний документ наведений за авторкою. ↩
-
Стаття про Шаргород. Енциклопедія гетто, Яд Вашем; текст івритом, абзаци про радянський період та про навчання дітей і повторне відкриття великої синагоги восени 1942 року. Викладено українською за вебтекстом. ↩ ↩2
-
Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. Документ №166: уривок монографії керівництва Шаргородського гетто від 15 січня 1944 року; с. 324 (PDF-стор. 336), абзац про знесення синагоги та розселення мешканців. ↩
-
Список непрацездатних єврейських робітників будівництва мосту в Трихатах, 11 серпня 1943 року. Державний архів Одеської області, ф. Р2242, оп. 1, спр. 1502, арк. 244, №1–4, №6–7, №11, №13. Цифрова копія: USHMM, Odessa Oblast Archives records, RG-31.004M, мікрофільм 0004, кадр 2716,
RG-31.004M.0004.00002716.jpg. Повтори місця проживання в таблиці враховані. ↩ -
Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. С. 385–386, документ №214, уривок спогаду колишнього голови комітету Шаргородського гетто доктора М. Тайха; у PDF — сторінки 402–403. Прізвища наведені без установлених повних імен; зв’язки між різними підрахунками груп не уточнені понад виклад свідка. ↩ ↩2
-
Мататіас Карп. Cartea neagră. Vol. 3: Transnistria. Бухарест: «Дачія Траяна», 1947. С. 386, документ №215, уривок спогаду М. Каца; у PDF — сторінка 403. М. Каца, автора могилівського спогаду, не ототожнено з Моше Кацом із Джуринського гетто. ↩
-
Анатолій Нагребецький, автор-упорядник і редактор. Шаргород – еврейское местечко. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2010. С. 151–152 / PDF 151–152, абзац про післявоєнне релігійне життя. Розповідь про пам’ять Сімхи подана автором як переказ. ↩
-
Анатолій Нагребецький, автор-упорядник і редактор. Шаргород – еврейское местечко. Вінниця: ПП Балюк І. Б., 2010. С. 152 / PDF 152, абзац про Товариство єврейської культури та приватний молитовний будинок. ↩